Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

ЗВУК

Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Звуки мови на письмі позначаються так:

Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.

Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.

Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.

Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.

ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ

Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння.

За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні.

Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок.

Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика.

Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини.

Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.

Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.

Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря.

Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.

Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю).

АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ

Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення.

Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль.

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

Голосних звуків шість:

Голосні звуки можуть бути:

Голосні переднього і заднього ряду

За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:

Голосні низького, середнього і високого підняття

В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття:

Огублені і неогублені голосні

За участю губ голосні поділяються на огублені (лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):

Наголошені і ненаголошені голосні

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними іненаголошеними:

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 32 приголосних звука:

Приголосні звуки можуть бути:

В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

Сонорні і шумні приголосні

Сонорні приголосні

Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:

Шумні приголосні

Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.

Дзвінкі і глухі приголосні

Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.

При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.

Акустичні пари

Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):

Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.

Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.

Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.

Губні, язикові та глоткові приголосні

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:

Тверді і м'які приголосні

За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:

Окремі приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари:

Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).

Свистячі, шиплячі та носові приголосні

Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.

Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.

Звук [ґ]

Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.

Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник),ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.

Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:

• [г] - гортанний щілинний, глухіший;
• [ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший.

Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.

 Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).

Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).

Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и]наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).

Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).

Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у]ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).

У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення 
-ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).

Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.

Зокрема, це відбувається:

• на кінці слова (ніж, гедз);
• в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
• у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).

Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш]і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими[ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).

Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).

Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)

Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).

Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)

СКЛАД

Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називаютьскладотворчими.

В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.

Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).

Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).

Існує декілька правил поділу слів на склади:

• Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).
• Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка).
• Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).
• Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти).
• Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, лвідходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).

НАГОЛОС

Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.

Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..

Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).

Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини).

Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)

 Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.

Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода).

АЛФАВІТ

Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.

Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.

Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом(від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою 
(від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).

Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назвукирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову).

Букви в алфавіті мають такі назви:

32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь).

За начертанням розділяють такі букви:

• великі (заглавні, прописні- В, Ж, З, К) і малі (рядкові- в, ж, з, к);
• друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р).

ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:

Дизайн та розробка сайту Web-Mount.com - студія веб-дизайну Драгомирика Дениса © 2024