fdfg - Правила української мови

ФОНЕТИКА

 Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

ЗВУК

Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Звуки мови на письмі позначаються так:

позначення звуків

[a], [с], [д'], [ґ], [дж'], [й], [м], [н]

Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок.

Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого.

Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю.

Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.

ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ

Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння.

За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні.

Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок.

Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика.

Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини.

Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні.

Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.

Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря.

Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.

Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю).

АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ

Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення.

Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль.

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

Голосних звуків шість:

голосні

[і], [и], [е], [у], [о], [а]

Голосні звуки можуть бути:

голосні

1.переднього і заднього ряду
2.низького, середнього і високого підняття
3.огублені і неогублені
4.ненаголошені і наголошені

Голосні переднього і заднього ряду

За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:

голосні переднього ряду

[е], [и], [і]

голосні заднього ряду

[а], [о], [у]

Голосні низького, середнього і високого підняття

В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низькогосереднього і високого підняття:

голосні низького підняття[а]
голосні середнього підняття[е], [о]
голосні високого підняття[і], [и], [у]

Огублені і неогублені голосні

За участю губ голосні поділяються на огублені (лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):

огублені голосні[о], [у]
неогублені голосні[і], [и], [е], [а]

Наголошені і ненаголошені голосні

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними іненаголошеними:

наголошений [і]

мнсто

ненаголошений [і]

містйчко

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 32 приголосних звука:

приголосні[б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]

Приголосні звуки можуть бути:

приголосні

1.
  • сонорні
  • шумні (дзвінкі і глухі)
  • 2.губні, язикові та глоткові
    3.тверді і м'які
    4.свистячі, шиплячі та носові приголосні

    В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

    Сонорні і шумні приголосні

    Сонорні приголосні

    Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:

    сонорні приголосні

    [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]

    Шумні приголосні

    Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.

    Дзвінкі і глухі приголосні

    Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.

    При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.

     

    шумні приголосні

    дзвінкі приголосні[б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ]
    глухі приголосні[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ]

    Акустичні пари

    Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):

    акустичні пари

    [б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с],

    [з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ].

    Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.

    Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.

    Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.

    Губні, язикові та глоткові приголосні

    За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:

    губні приголосні[б], [п], [в], [м], [ф]
    язикові приголосні[д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й]
    глоткова приголосна[г]

    Тверді і м'які приголосні

    За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:

    тверді приголосні[б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]
    м’які приголосні[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ],

    [н' ], [р ]

    Окремі приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари:

    тверді- м'які приголосні

    [д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ],

    [ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]

    Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (жур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).

    Свистячі, шиплячі та носові приголосні

    Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.

    Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.

    свистячі приголосні[з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]
    шиплячі приголосні[ж], [дж], [ч], [ш]
    носові приголосні[м], [н], [н' ]

    Звук [ґ]

    Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.

    Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник),ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.

    Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:

    Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.

    ОРФОЕПІЯ

     Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

    ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ

    ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

    Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).

    Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).

    Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и]наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).

    Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).

    Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у]ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).

    У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення 
    -ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).

    Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).

    ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

    Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.

    Зокрема, це відбувається:

    Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш]і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими[ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).

    Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).

    Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)

    Сонорні приголосні [в][й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).

    Нормативним для української мови є чергування [у] та [в][і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)

    СКЛАД

    Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.

    Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називаютьскладотворчими.

    В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.

    Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).

    Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).

    Існує декілька правил поділу слів на склади:

    НАГОЛОС

    Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.

    Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.

    Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..

    Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

    Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).

    Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).

    За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини).

    Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

    Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)

    ГРАФІКА

     Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.

    Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода).

    АЛФАВІТ

    Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.

    Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.

    Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом(від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою 
    (від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).

    Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назвукирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову).

    Букви в алфавіті мають такі назви:

    Аа а

    Бб бе

    Вв ве

    Гг ге

    Ґґ ґе

    Дд де

    Ее е

    Єє йе

    Жж же

    Зз зе

    Ии и

    Іі і

    Її йі

    Йй й(йот)

    Кк ка

    Лл ел

    Мм ем

    Нн ен

    Оо о

    Пп пе

    Рр ер

    Сс ес

    Тт те

    Уу у

    Фф еф

    Хх ха

    Цц це

    Чч че

    Шш ша

    Щщ ща

    Ьь м'який знак

    Юю йу

    Яя й

    32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь).

    За начертанням розділяють такі букви:

    ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

    Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки: