Фонетика Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови. ЗВУК Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова. Звуки мови на письмі позначаються так: Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к], [м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого. Слова розділяються за кількістю звуків, з яких вони створені, набором цих звуків та їх послідовністю. Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних. ЯК ВИНИКАЮТЬ ЗВУКИ Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату, до якого відносять гортань з голосовими зв'язками, ротову та носову полості, губи, язик, зуби та піднебіння. За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні. Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок. Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гитарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика. Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини. Після того як струмінь повітря, вже в вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями, проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні. Ротова порожнина відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній та вертикальній площині змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості. Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум. При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами. Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. articulo - розчленяю). АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ Активні мовні органи при творенні звуків здійснюють певні рухи. Це - голосові зв'язки, задня стінка глотки, язичок (піднебінна завіса), язик і губи. Активні мовні органи відіграють головну роль у процесі звукоутворення. Пасивні мовні органи - це нерухомі мовні органи, до яких наближаються активні чи навіть змикаються з ними, спричинюючи виникнення шумів. До них належать тверде піднебіння, зуби, альвеоли (горбочки коло зубів). Пасивні мовні органи при звукотворенні виконують допоміжну роль. ГОЛОСНІ ЗВУКИ Голосних звуків шість: Голосні звуки можуть бути: Голосні переднього і заднього ряду За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду: Голосні низького, середнього і високого підняття В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високогопідняття: Огублені і неогублені голосні За участю губ голосні поділяються на огублені(лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані): Наголошені і ненаголошені голосні Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними: ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ В українській мові 32 приголосних звука: | приголосні | [б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ] |
Приголосні звуки можуть бути: В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Сонорні і шумні приголосні Сонорні приголосні Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять: Шумні приголосні Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі. Дзвінкі і глухі приголосні Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки. При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки. | | шумні приголосні | | дзвінкі приголосні | [б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ] | | глухі приголосні | [п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ] |
Акустичні пари Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий): акустичні пари | [б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с], [з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ]. |
Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має. Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко. Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих. Губні, язикові та глоткові приголосні За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові: | губні приголосні | [б], [п], [в], [м], [ф] | | язикові приголосні | [д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й] | | глоткова приголосна | [г] |
Тверді і м'які приголосні За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які: | тверді приголосні | [б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р] | | м’які приголосні | [д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], [н' ], [р ] |
Окремі приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари: Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то). Свистячі, шиплячі та носові приголосні Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі. Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина. | свистячі приголосні | [з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ] | | шиплячі приголосні | [ж], [дж], [ч], [ш] | | носові приголосні | [м], [н], [н' ] |
Звук [ґ] Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку. Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін. Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух: Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані. Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила). Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати). Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль). Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля). Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша). У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення
-ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а). Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а). ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ Дзвінкі приголосні[б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість. Зокрема, це відбувається: Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити). Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород). Приголосні шиплячі звуки[ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка) Сонорні приголосні[в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї). Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька) СКЛАД Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет. Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими. В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф. Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на). Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан). Існує декілька правил поділу слів на склади: - Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).
- Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка).
- Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).
- Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти).
- Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).
НАГОЛОС Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою. Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти. Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений).. Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші. Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва). Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги). За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини). Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний). Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я) Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі. Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода). АЛФАВІТ Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами. Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки. Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою
(від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе). Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову). Букви в алфавіті мають такі назви: 32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь). За начертанням розділяють такі букви: - великі (заглавні, прописні- В, Ж, З, К) і малі (рядкові- в, ж, з, к);
- друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р).
ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки: ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування ) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням. Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова. В українському мовознавстві використовують такі знаки: позначка | що означає | приклад | [ ] | знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції | [ а ]- голосний звук; [ лех'ко ]- так вимовляється слово легко | [ ' ] | знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос | [ вэ дка] [ дідъ ] | [ ' ] | знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного | [ син'е ] [ с'н'іг ] | [ ’ ] | знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного | [ c'в’ато ] [ затиш’ш’а ] | [ : ] | позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного | [ жиет':б ] | [дж] [дз] [дз'] | позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; ставиться вгорі над буквою | [джэ ра] [гедз'] | [ я ] [ ї ] | позначки, що передають специфічну у деяких положеннях вимову нескладових звуків [ я], [ ї] | [робъ я] [мії ] | [ еи ] | знак, що позначає, до якого звука наближається звучання голосного; розташовується вгорі після цього голосного | [ в’ід':ачиетие ] [ засилиена ] |
Основні правила запису фонетичних транскрипцій: СПІВВІДНОШЕННЯ ЗВУКІВ І БУКВ Більшість букв позначає один звук. Але буква може передавати і два звуки, напр.: З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига). Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних (люди - л'юди, давнє - д'авн'є), а також два звуки, коли виступають: М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба). Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф. ЗВУКО-БУКВЕННИЙ РОЗБІР СЛОВА Застосування аналізу слова допомагає розкрити його внутрішню будову та організацію. Схема розбору така: - Записати слово.
- Вказати у ньому кількість букв, кожну букву назвати.
- Поділити слово на склади, кожному складу дати характеристику.
- Записати слово фонетичною транскрипцією, вказати, скільки в ньому звуків, кожний звук назвати. Якщо кількість звуків і букв не збігається, пояснити, чому.
- Виконати фонетичний розбір, по порядку записавши кожний звук і давши йому характеристику.
- Проаналізувати слово з погляду фонетичних змін: вказати на можливість чергування чи спрощення груп приголосних звуків.
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
| Календар | | « Листопад 2024 » | | Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд | | | | | | 1 | 2 | 3 | | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 |
|
|
