Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.
Звуки мови на письмі позначаються так:
Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних.
За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні.
Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки- головний речовий орган людини.
АКТИВНІ І ПАСИВНІ МОВНІ ОРГАНИ
| 1. | переднього і заднього ряду |
| 2. | низького, середнього і високого підняття |
| 3. | огублені і неогублені |
| 4. | ненаголошені і наголошені |
Голосні переднього і заднього ряду
Голосні низького, середнього і високого підняття
| голосні низького підняття | [а] |
| голосні середнього підняття | [е], [о] |
| голосні високого підняття | [і], [и], [у] |
За участю губ голосні поділяються на огублені(лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):
Наголошені і ненаголошені голосні
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними:
В українській мові 32 приголосних звука:
| приголосні | [б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ] |
| 1. | |
| 2. | губні, язикові та глоткові |
| 3. | тверді і м'які |
| 4. | свистячі, шиплячі та носові приголосні |
Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.
При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.
| дзвінкі приголосні | [б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ] |
| глухі приголосні | [п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ] |
Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):
Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.
Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.
Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.
Губні, язикові та глоткові приголосні
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:
За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:
| тверді приголосні | [б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р] |
| м’які приголосні | [д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ], |
Окремі приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари:
Свистячі, шиплячі та носові приголосні
Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.
Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.
| свистячі приголосні | [з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ] |
| шиплячі приголосні | [ж], [дж], [ч], [ш] |
| носові приголосні | [м], [н], [н' ] |
Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:
Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).
Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).
Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).
Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).
- на кінці слова (ніж, гедз);
- в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
- у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).
Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).
Існує декілька правил поділу слів на склади:
- Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).
- Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка).
- Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).
- Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти).
- Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).
Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.
Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.
Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.
Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).
Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.
Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.
Букви в алфавіті мають такі назви:
За начертанням розділяють такі букви:
- великі (заглавні, прописні- В, Ж, З, К) і малі (рядкові- в, ж, з, к);
- друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р).
Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.
В українському мовознавстві використовують такі знаки:
Основні правила запису фонетичних транскрипцій:
- м'який знак та букви я, ю, є, ї у транскрипції не вживаються;
- кожному звуку відповідає окрема буква транскрипції (інколи разом з допоміжними позначками);
- у кожному слові, що записується у вигляді фонетичної транскрипції, якщо у нього більше ніж один склад, позначається наголос;
- у транскрипції не вживаються великі букви; всі слова пишуться з малої букви.
Більшість букв позначає один звук.
Але буква може передавати і два звуки, напр.:
- на початку слова (юшка - йюшка, єдність - йєд'н'іс'т');
- на початку складу після букви, що позначає голосний склад (палає - па-ла-йє);
- після апострофа (в'яне - вйяне);
- після м'якого знака (портьєра - портйєра).
М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба).
Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.
Застосування аналізу слова допомагає розкрити його внутрішню будову та організацію.
- Записати слово.
- Вказати у ньому кількість букв, кожну букву назвати.
- Поділити слово на склади, кожному складу дати характеристику.
- Записати слово фонетичною транскрипцією, вказати, скільки в ньому звуків, кожний звук назвати. Якщо кількість звуків і букв не збігається, пояснити, чому.
- Виконати фонетичний розбір, по порядку записавши кожний звук і давши йому характеристику.
- Проаналізувати слово з погляду фонетичних змін: вказати на можливість чергування чи спрощення груп приголосних звуків.
