голосні
1.	переднього і заднього ряду
2.	низького, середнього і високого підняття
3.	огублені і неогублені
4.	ненаголошені і наголошені

Голосні переднього і заднього ряду

За місцем творення (мається на увазі рух язика у горизонтальній площині ротової порожнини) голосні звуки поділяються на голосні переднього ряду і голосні заднього ряду:

голосні переднього ряду	*[е], [и], [і]*
голосні заднього ряду	*[а], [о], [у]*

Голосні низького, середнього і високого підняття

В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високогопідняття:

голосні низького підняття	*[а]*
голосні середнього підняття	*[е], [о]*
голосні високого підняття	*[і], [и], [у]*

Огублені і неогублені голосні

За участю губ голосні поділяються на огублені(лабіалізовані) і неогублені (нелабіалізовані):

огублені голосні	*[о], [у]*
неогублені голосні	*[і], [и], [е], [а]*

Наголошені і ненаголошені голосні

Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними:

наголошений [і]	місто
ненаголошений [і]	містечко

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 32 приголосних звука:

приголосні

[б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]

Приголосні звуки можуть бути:

приголосні
1.	сонорні шумні (дзвінкі і глухі)
2.	губні, язикові та глоткові
3.	тверді і м'які
4.	свистячі, шиплячі та носові приголосні

В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

Сонорні і шумні приголосні

Сонорні приголосні

Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:

сонорні приголосні

[в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]

Шумні приголосні

Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.

Дзвінкі і глухі приголосні

Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.

При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.

	шумні приголосні
дзвінкі приголосні	*[б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ]*
глухі приголосні	*[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ]*

Акустичні пари

Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):

акустичні пари

[б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с],

[з' ]-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц' ].

Глухий звук ф в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.

Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.

Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.

Губні, язикові та глоткові приголосні

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:

губні приголосні	*[б], [п], [в], [м], [ф]*
язикові приголосні	*[д], [д' ], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р], [р' ], [л], [л' ], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж], [й]*
глоткова приголосна	*[г]*

Тверді і м'які приголосні

За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:

тверді приголосні	*[б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]*
м’які приголосні	*[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ],* *[н' ], [р ]*

Окремі приголосні за ознакою "м’якість- твердість” утворюють пари:

тверді- м'які приголосні

[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз' ],

[ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]

Пом'якшені варіанти твердих приголосних, як правило, з'являються перед голосним і, проте у небагатьох українських словах і здебільшого у словах іншомовного походження зустрічаються перед іншими голосними (ж’ур' нбл , м’ эзикл, с'в' б то).

Свистячі, шиплячі та носові приголосні

Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.

Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.

свистячі приголосні	*[з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]*
шиплячі приголосні	*[ж], [дж], [ч], [ш]*
носові приголосні	*[м], [н], [н' ]*

Звук [ґ]

Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.

Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.

Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:

[г] - гортанний щілинний, глухіший;
[ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший.

Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.

ОРФОЕПІЯ

Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).

Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).

Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).

Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).

Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).

У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення
-ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).

Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Дзвінкі приголосні[б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.

Зокрема, це відбувається:

на кінці слова (ніж, гедз);
в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).

Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).

Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).

Приголосні шиплячі звуки[ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)

Сонорні приголосні[в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).

Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)

СКЛАД

Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.

В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.

Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).

Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).

Існує декілька правил поділу слів на склади:

Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).
Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка).
Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).
Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти).
Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).

НАГОЛОС

Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.

Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..

Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.

Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).

Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).

За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини).

Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).

Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)

ГРАФІКА

Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.

Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода).

АЛФАВІТ

Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.

Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.

Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою
(від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).

Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову).

Букви в алфавіті мають такі назви:

32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь).

За начертанням розділяють такі букви:

великі (заглавні, прописні- В, Ж, З, К) і малі (рядкові- в, ж, з, к);
друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р).

ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ

Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:

знак	його графічне позначення	приклад використання
наголос	/
дефіс	-	хмарки-лебеді
крапка	.	Темна ніч. Шлях.
кома	,	Спить озеро, і ліс, і очерет (Л.Українка).
знак питання	?	Чому ж так буває?
знак оклику	!	Слава Україні!
тире	--	Це - ти
двокрапка	:	Все: жито, пшениця та овес- разом поспіло
лапки	" "	"Слухаю"- відповів майор
дужки	( )	Там (він це знав) буяла весна
три крапки	…	Далі буде…

ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ

Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування ) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.

Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.

В українському мовознавстві використовують такі знаки:

позначка	що означає	приклад
[ ]	знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції	[ а ]- голосний звук; [ лех'ко ]- так вимовляється слово легко
[ ' ]	знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос	[ вэ дка] [ дідъ ]
[ ' ]	знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного	[ син'е ] [ с'н'іг ]
[ ’ ]	знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного	[ c'в’ато ] [ затиш’ш’а ]
[ : ]	позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного	[ жи^ет':б ]
[дж] [дз] [дз']	позначення фонетичної єдності звуків *[дж], [дз], [дз']*; ставиться вгорі над буквою	[джэ ра] [гедз']
[ я ] [ ї ]	позначки, що передають специфічну у деяких положеннях вимову нескладових звуків *[ я], [ ї]*	[робъ я] [мії ]
[ еи ]	знак, що позначає, до якого звука наближається звучання голосного; розташовується вгорі після цього голосного	[ в’ід':ачи^ети^е ] [ засили^ена ]