Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).

Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).

Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ

Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та дифиренційному принципах:

ОРФОГРАМА

Орфограма (від гр. orthos- правильний і gramma- буква) - правильне написання (таке, що відповідає правилам або традиціям), яке потрібно вибрати з ряду можливих.

Орфограма вибирається використанням правила. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли виконується головний принцип графіки: кожному звукові повинна відповідати окрема літера (астрономія, хата).

Але це відбувається не завжди, оскільки одна і та ж буква може позначати різні звуки: хліб - хліб(п); зсунути- с:э нyти.

В таких випадках доводиться вибирати із інших варіантів.

ПЕРЕДАЧА НА ПИСЬМІ ЗВУКОВОГО СКЛАДУ СЛІВ

В українській мові для передачі звуків на письмі використовується 31 буква.

Крім них, є і інші знаки, у т.ч. м’який знак, який передає м’якість приголосних звуків і апостроф (додатковий знак алфавіту, яким позначається роздільна вимова твердого приголосного і наступного м’якого й).

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

В українській мові 6 голосних звуків:

Позначаються вони 10 буквами:

Голосні під наголосом вимовляються завжди чітко (зелений- зелень, голуб- голубка).

Чітко вимовляються голосні також у кінці слова (зелене, випиши, розмовляючи).

Але іноді деякі голосні можуть чергуватися між собою:

Чергування е з и

Ненаголошені [е] та [и] у вимові іноді сплутуються між собою: ни^ести (нести), ди^етина (дитина).

Звук [е] чергується з [и] у випадках:

• коли деякі дієслівні корені, у яких знаходиться [е], поєднуються з суфіксом -а- (терти - стирати, простерти - простирати, вмерти - вмирати);
• у словах стелити- застилати, кляну- проклинати.

Буква е пишеться:

• якщо при змінюванні неясний звук випадає (серпень - серпня; шевця- швець); виняток: деякі дієслівні корені, у яких випадає ненаголошений [и]: проривати- прорву, починати- почну;
• якщо при змінюванні неясний звук чергується з [i]: скатірть- скатірка, летіти- літати; виняток: крім слів, у яких [і] чергується з [и] (дитина- діти, звисати- звіситися);
• в сполученнях -ере-, -еле- (перейти, передгір’я, береза); але на межі кореня і суфікса може також бути сполучення -ери-, -ели- (великий- вел+икий; перина- пер+ина).

Буква и пишеться у відкритих складах -ри-, -ли- (гриміти, тривога, глитати, криниця).

Перевірити вірне написання букв е та и можна наголосом (велич - великий, непримирений - мир, шести - шестеро).

Втім, у деяких словах (переважно іншомовних) написання перевірити ніяк неможливо. Ці слова треба просто запам’ятати:

Ненаголошені е та и в префіксах

В українській мові з е пишуться префікси без-, не-, пере-, перед, пре-, серед-: бездумно, невірно, перевдягатися, передусім, прегустий, середньорічний.

З и пишуться префікси ви-, при- та іншомовний анти- (вигук, привіт, антиматерія).

У кількох словах вживається префікс межи- (межиріччя):

У написанні е, и в більшості префіксів особливих труднощів не виникає.

Можна сплутати лише префікси пре- і при-, які в ненаголошеній позиції звучать майже однаково.

Префікс пре- пишеться в прикметниках (та прислівниках і деяких іменниках, що походять від них), якщо він замінюється словом "дуже”: премудрий (дуже мудрий), прекрасно (від прекрасний, тобто дуже прекрасний).

Цей префікс виступає також у запозичених зі старослов’янської мови словах презирство, преподобний, престол і подібних.

В інших випадках пишеться префікс при-: примудритися, природа, прикраса, прив’ялий, приклад.

Пре- може виступати також на початку ряду іншомовних слів, у яких в українській мові префікс не виділяється: прелюдія, преамбула, превентивний, президент, препарат, прем’єра, пререгатива, префект та ін.

Ненаголошені е та и в суфіксах

Написання ненаголошених е та и в суфіксах рідко перевіряється наголосом: родимка - родимий, глибина - глибини.

Лише в суфіксах -ець і -ень голосний е при змінюванні слова випадає: палець - пальця, хлопець - хлопця, велетень - велетня, липень - липня.

Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и можна скористуватися аналогією. Напр.: напористий, розкотистий, бо голосистий; в’язальниця, вишивальниця, бо робітниця; довірливий, розсудливий, бо мовчазливий; громадянин, киянин, бо селянин, міщанин та ін.

Але така перевірка не завжди можлива і не завжди надійна. Тому треба запам’ятати деякі закономірності в написанні е та и в суфіксах:

• буква и пишеться у суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), що стоять у кінці іменників (рушник- рушничок, терлиця- терличка, палиця- паличка); виняток: слово далеч (бо далекий).
• буква е пишеться у суфіксах -ечк-, -еньк-, -есеньк-, у словах із зменшено-пестливим значенням (рука- рученька, донька- донечка, більший- більшенький, стрічка- стрічечка).

Можливе сплутування ненаголошених суфіксів -ин- і -ен-.

Ненаголошений суфікс -ин(а) пишеться:

• в іменниках жіночого роду (бувальщина, долина, мілина);
• в іменниках чоловічого роду: харків’янин, татарин, росіянин (у множині -ин випадає);
• в присвійних прикметниках (сестрин, бабин, свекрухин).

Суфікс -ен пишеться:

• у дієприкметниках (зачинений, утворений, вражений);
• в іменниках (імена, племена, письмена).

Суфікс -ен(я) пишеться в іменниках середнього роду ІV відміни (зайченя, кошеня, рученята).

Суфікс -енн(я) пишеться в іменниках середнього роду, утворених від дієслів (мислення, попередження, звернення, оголошення).

Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменнкиків середнього роду -ив(о): мереживо, плетиво, печиво.

Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -ер(о), -тель: довжелезний, п’ятеро, вихователь.

Чергування і з іншими голосними

В основах багатьох українських слів звук [і] непостійний. Він, як правило, виникає на місці інших голосних внаслідок чергування.

Звук [і] з’являється на місці [о] та [е] переважно в закритому складі: школа- шкіл, прозивати- прізвище, джмеля- джміль, перо- пір’я.

Іноді [і] на місці [о], [е] виступає і у відкритому складі: печі- запічок, вози- візок, промені- промінець, випромінювати.

Звук [і] з’являється на місці [е] перед наступним складом з суфіксом -а- або -ува- в коренях ряду дієслів: підперезати- підперізувати, плескати- запліскувати, стерегти- остерігати, текти- протікати, защепнути- защіпати, летіти- літати, берегти- зберігати.

У словах діти (дітина), сідати (сидіти), звіситися (звисати) і зліпитися (злипатися) звук [і] чергується з [и].

Правопис і та и в основах українських слів

Написання і та и в сумнівних випадках наголосом не перевіряється. Потрібно знати правила вживання цих букв, які різні для українських та іншомовних слів.

Буква і в основах українських слів пишеться:

• якщо [і] чергується з [о] або [е] (гірський- гора, камінь- каменя; шість- шести, підпірка- підпора; але: кит- кита, хибний- хиба);
• на початку слова (ім'я, інший, істина).

Буква и пишеться:

• у словах з -ий-: шия, чий, вий, пий, ший;
• у відкритих складах -ри-, -ли- (гриміти, дрижати, тривога, крихітний);
• у слові щиголь.

Правопис і та и у префіксах українських слів

Букви і, и у префіксах пишуться за загальними правилами.

Префікси від-, під-, а також прі- (вживається лише в трьох словах: прізвисько, прізвище, прірва) пишуться завжди з буквою і: відкрито, підпалити, прізвище.

Звук [і] в них з'явився на місці колишнього [о] (відхилити- одхилити, прірва- прорвати).

Префікси ви-, при- завжди пишуться з и: прикрашати, вибір, привабливий.

Префікси з кінцевим приголосним перед двома або більше кореневими приголосними у кінці одержують голосний і: розібрати, відімкнути, обігнати.

Правопис і та и в суфіксах українських слів

У більшості суфіксів и та і пишуться за загальними правилами.

У суфіксах -ість, -іт, -ів пишеться і, оскільки [і] тут чергується з [о] та [е]: батьківський- батькова, царівна- царева, співучість- співучості.

У суфіксах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий), -юсіньк(ий) завжди пишеться і: височінь, далечінь, гарячіший, малюсінький, гарячіший, новісінький.

Суфікс -інн(я) пишеться:

• в іменниках, утворених від дієслів (сушити- сушіння, служити- служіння, ходити- ходіння);
• в іменниках із збірним значенням, утворених від іменника на -інь (корінь- коріння, волосінь- волосіння).

Суфікс -инн(я) пишеться тільки в іменниках із збірним значенням, крім утворених від іменника на -інь (буряк- бурячиння, мак- маковиння, лопух- лопушіння; виняток: камінь- каміння, корінь- коріння).

Правопис і та и в основах іншомовних слів

У написанні і, и, як вже було сказано, треба чітко розрізняти українські та іншомовні слова, тому що ці букви в них пишуться за зовсім різними правилами.

Крім того, є різниця в написанні і та и у власних і загальних іншомовних назвах.

В основах власних іншомовних назв (та похідних від них) майже завжди пишеться і: Вашінгтон, Аргентіна, Чікаго, алжірець, Бразілія, Шіллер, Дідро, Чінгісхан.

Як виняток, буква и пишеться у таких географічних назвах і похідних від них:

Арктика, Антарктида, Атлантида, Америка, Африка, Рига, Британія, Париж, Рим, Єгипет, Палестина, Єрусалим, Пакистан.

Ці слова треба запам'ятати.

В основах загальних іншомовних слів теж пишеться буква і: кіно, вітамін, гірлянда, хімік, радіо, індустрія.

Але так відбувається не завжди.

Після дев'яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним (крім й) пишеться и: шифер, пріоритет, режим, цирк, таксист.

Як виняток, буква и також пишеться:

• у давно запозичених словах (спирт, шпиталь, миля, християнство, мигдаль);
• у словах, запозичених із східних мов (кизил, кинджал, башкир, калмик, киргиз, кисет).

Написання о та а

У літературній мові, а також у більшості діалектів звуки о та а вимовляються достатньо чітко як під наголосм, так і без нього. Але в окремих випадках можливе їх сплутування. Розібратися в їх написанні допоможуть такі правила.

У кількох дієслівних коренях голосний [о] перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува- чергується з [а]: ломити- ламати, скочити- скакати, кроїти- краяти, клонитися- кланятися, гонити- ганяти.

Чергується [о] з [а] також у словах проводжати- випроваджувати, проводити- провадити.

Буква а пишеться:

• після г, к, х перед складом з а (кажан, хазяїн, гарячка, гарячий, качан, гаразд, калач);
• перед г у словах (багато, а також похідних від багач, багатир).

Буква о пишеться у словах: богатир (велетень, силач), комиш, борсук, коровай, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, слов'яни, пором, солдат, козак.

Написання о та у

В літературній мові звуки [о] та [у] вимовляються чітко. Тільки перед складом з наголошеним [у] або [і] звук [о] наближається до [у]: кожух, зозуля (зо^узул'a)

Сумнівний звук у цьому разі перевіряється наголосом: розумний, бо розум, ходімо, бо ходить, голубка, бо голуб.

Але не в усіх словах написання о можна перевірити наголосом: кожух, порiг, собi.

У такому випадку добирається така форма слова або споріднене слово, щоб у наступному слові не було наголошеного у чи і: кожух, бо кожушина, порiг, бо порога, собi, бо собою.

Завжди вимовляється і пишеться у в дієслівному суфіксі -увати і прикметниковому суфіксі -уват(ий): торгувати, білуватий, теплуватий, зимувати.

Буква у пишеться також в словах: ворушити, яблуня, яблуко, парубок, будяк, пурхати, мармур.

Чергування е з о після шиплячих та й

В літературній мові звук [е], що стоїть після шиплячих та [й], чергується з [о]. При цьому діють такі закономірності.

Після шиплячих та [й] перед шиплячими та м'якими приголосними- теперішніми або давніми пишеться е: стежечка, баєчка, шести, увечері, четверо.

Після шиплячих та [й] перед твердими нешиплячими пишеться о: стежок, (багато) байок, шостий, вечором, чотири.

Винятки з цих правил- деякі слова:

• печера, жерло, червоний, чекати, черствий, щедрий, черга, щепа (незважаючи на те, що е стоїть перед твердими нешиплячими);
• чорніти, гайочок, чорнило, чорниці (ягоди), свіжості (незважаючи на те, що о стоїть перед шиплячими та м'якими- теперішніми та давніми).

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко, тому при написанні їх на письмі ніяких труднощів не виникає: гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел, сон.

Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді однаково звучать: призьба- просьба [проз'ба], ходьба- молотьба [молод'ба].

Тому треба запам'ятати деякі особливості їх написання.

Дзвінкі приголосні (загальні правила)

Дзвінкі приголосні в літературній мові завжди звучать дзвінко:

• перед глухими приголосними (думка, гадка, везти, дужка, рибка);
• в кінці слова (плід, гриб, вуз, міг).

Виняток становить звук [г], який у деяких словах вимовляється як [х]: у словах нігті, легко, дьогтю, дігтяр, вогко, кігті і похідних від них слів.

В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: бігти, бігцем, стерегти, домігся, одягти, тягти.

У словах тхір, тхнути, натхнення, натхнений і похідних від них, незважаючи на те. що походять ці слова від дихати, надихати, пишеться буква т.

Глухі приголосні

Глухі приголосні, що стоять перед дзвінкими, уподібнюються до парних їм дзвінких: вокзал [вогзал], футбол [фудбол], просьба [прозьба].

Щоб перевірити, яку букву треба писати в слові, її треба поставити перед голосним або сонорним приголосним: просьба- просити, мимохіть- мимо хотіння, боротьба- боротися, брязк- брязнути, мигтіти- мигнути, мабуть- має бути.

У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється, тому правопис їх треба запам'ятати: вогко, призьба, вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.

Приголосні у кінці префіксів

Кінцеві дзвінкі приголосні в префіксах перед глухими, особливо при швідкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються: безпека [беспека], зсунути [ссунути], розчин [рошчин].

У кінці префіксів роз-, без, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: безхмарний [бесхмарний], розчистити [рошчистити], розжарити [рожжарити], розписка [росписка].

Так само в кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: одкинути, надколоти, відпустити, підпис.

Виняток становить префікс з-, який пишеться перед більшістю приголосних, незалежно від вимови: зсунути [ссунути], зшити [шшити], зжати [жжати].

Але перед к, ф, п, т, ф префікс з- змінюється на с-: спідлоба, сформувати, схил, скинути, стерти.

Чергування приголосних

Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з'являється інший, тобто відбувається чергування звуків.

Найпоширеніші такі чергування приголосних:

У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:

По іншому ці приголосні не чергуються: не може, напр., звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т.д.

Проте в деяких словах як виняток ця закономірність порушується- в них замість чн вимовляється і пишеться шн: мірошник, сердешний, рушниця, рушник, двурушник, торішній, хоч ці слова походять відповідно від слів мірка, серце, рука, торік.

Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ск(ий), -ств(о)

Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) приголосні на стику твірної основи і суфікса можуть зазнавати різних змін.

Два приголосних звука зливаються в один:

Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: чикагський, цюріхський, бакський, казахський, тюркський.

Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) -к- випадає: Чукотка- чукотський, П'ятихатки- п'ятихатський.

Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:

Але на письмі ці зміни не позначаються- такі слова пишуться за морфологічним принципом: людський, людство, братський, братство, студентський, студентство, туристський.

Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом.

Звуки н, л, д, дз, з, т, ц, с перед суфіксом -ськ(ий) вимовляються м'яко: кінський [к'ін'с'кий], ковальський [ковал'с'кий], панський [пан'с'кий], волинський [волин'с'кий].

М'який знак перед -ськ(ий) ставиться лише після л, після інших букв перед -ськ(ий) м'який знак не ставиться: ковальський [ковал+ський], але: кінський [кін+ський].

Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, які важко вимовляються. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.

Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі:

Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: мотузка- мотузчин, Васька- Васьчин.

За морфологічним принципом пишуться префікси: безшумний [бежшумний], розжувати (хоч вимовляється як [рожжувати]), а також слово мисчина [мишчина] (похідне від миска)

Спрощення в групах приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі ця зміна позначається не завжди.

Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл у вимові і на письмі: честь- чесний, пристрасть- пристрасний, область- обласний, користь- безкорисливий.

Винятки становлять:

• прикметники, утворені від іменників іншомовного походження на ст (баластний, компостний, контрастний, форпостний);
• окремі слова: пестливий, хвастливий, хвастнути, зап'ястний, кістлявий, шістнадцять (у слові шістнадцять, як і в шістдесят та шістсот, звук т у вимові випадає).

Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові і на письмі: дощок- дошка, тиск- тиснути, блиск- блиснути, брязк- брязкнути.

Але немає спрощення в словах: брязкнути, випускний, пропускний, скнара, тоскно, рискнути, вискнути (від виск).

В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання: писнути і (рідше) пискнути.

У вимові і на письмі відбувається спрощ