Синтаксис (від гр. syntaxis- побудова, порядок)- частина мовознавства, що вивчає форми речень і словосполучень.

Словосполучення- це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів (червоний ліхтарик, стояти вгорі, дивитися на екран).

Словосполучення можуть входити в склад речення, можуть вичленовуватися з нього для спеціального аналізу і поза реченням у мові не існують.

Словосполучення поділяються на:

ЛЕКСИЧНІ І СИНТАКСИЧНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Словосполучення поділяються на лексичні і синтаксичні:

Лексичні словосполучення існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне і те ж поняття (бабине літо, за тридев'ять земель).

Лексичні словосполучення називають ще синтаксично нерозкладними словосполученнями.

У реченні лексичні словосполучення виконують роль одного члена речення.

Синтаксичні (вільні) словосполучення виникають у процесі мовлення при збереженні лексичного значення слів, від яких вони утворюються (мамина казка, говорити пошепки).

Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення.

ІМЕННІ, ДІЄСЛІВНІ І ПРИСЛІВНИКОВІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

До складу словосполучення завжди входять головне і залежне слово.

Головним є слово, від якого ставиться питання.

Залежним- слово, яке відповідає на це питання.

Напр., поле (яке?) зелене; виїхати (куди?) на дорогу.

Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, словосполучення поділяються на іменні, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівні і прислівникові:

СУРЯДНІ І ПІДРЯДНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Словосполучення поділяються на сурядні і підрядні:

Сурядне словосполучення - це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично рівноправних.

Підрядне словосполучення- це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично нерівноправних: одне з них- головне, інше- залежне (старий будинок, маленька красуня).

ВИДИ СУРЯДНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ

Між словами в сурядному словосполученні виникає три види сурядного зв'язку:

ВИДИ ПІДРЯДНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ

Між словами в підрядному словосполученні виникає також три види підрядного зв'язку:

При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється до головного (небесна блакить, добрі побажання).

Як правило, зв'язком узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметного типу. При узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного (моя хата- мої думи- - моє вікно).

Керування- це вид підрядного зв'язку, при якому головне слово вимагає від залежного конкретної граматичної форми, яка зберігається при зміні головного слова: говорю слова (говорю потребує знахідного відмінка)- говорити слова- говориш слова- буду говорити слова).

При керуванні залежним словом буває іменник, рідше- займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника.

При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова), яке поєднується з головним тільки за змістом (бажання піти, говорив пошепки, працює стоячи).

У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив).

ПРОСТІ І СКЛАДНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Словосполучення також можуть бути простими і складними:

Просте словосполучення утворюється поєднанням двох повнозначних.

Складне словосполучення- поєднанням трьох і більше повнозначних слів.

СИНТАКСИЧНИЙ РОЗБІР СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

1. Визначте будову словосполучення.

2. Назвіть головне і залежне слово, поставте питання.

3. З'ясуйте, як зв'язані між собою головне і залежне слово:

- за змістом і за допомогою закінчення залежного слова;

- за змістом і за допомогою залежного слова і прийменника;

- лише за змістом.

4. Назвіть спосіб підрядного зв'язку (узгодження, керування, прилягання).

5. Визначте вид словосполучення за головним словом (іменне, прикметникове, числівникове, займенникове, дієслівне, прислівникове).

Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування (він довго збирався це зробити, але не встиг).

Речення - основна одиниця синтаксису.

Речення - комунікативна одиниця (від лат. сommunicatio- спілкування, передача інформації).

Основними ознаками речення є предикативність та інтонація завершеності.

ПРЕДИКАТИВНІСТЬ ТА ІНТОНАЦІЯ ЗАВЕРШЕНОСТІ

Предикативність (від лат. рraedicatio - стверджене, сказане, висловлене) - це віднесеність змісту речення до об'єктивної дійсності.

Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні).

Інтонація завершенності оформлює речення як цілу синтаксичну одиницю.

КВАЛІФІКАЦІЯ РЕЧЕНЬ

Речення поділяються на:

РОЗПОВІДНІ, СПОНУКАЛЬНІ І ПИТАЛЬНІ РЕЧЕННЯ

За метою висловлювань розрізняють три типи речень: розповідні, спонукальні і питальні:

Розповідні речення містять у собі певну інформацію, повідомляють про якийсь факт чи подію (Вчора відбулося засідання Верховної Ради; Ми раді тебе бачити).

Серед речень цього типу виділяють:

Інтонація розповідних речень характерізується зниженням тону наприкінці речення.

Спонукальні речення закликають до дії, висловлюють наказ, побажання, вимогу чи дозвіл. Цей тип речення має свою, так звану спонукальну інтонацію, якій властиві високий тон і пришвидшений темп: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! (Леся Українка).

Серед питальних речень, які виражають думку- питання, виділяють такі речення:

Власне питальні речення потребують відповіді (Скажіть, котра година?).

Відповідь на риторичні питання не передбачена (Що ж це у світі діється?)

Інтонація питальних речень характерізується підвищенням тону на слові, з яким пов'язується питання.

ЕМОЦІЙНО НЕЙТРАЛЬНІ ТА ЕМОЦІЙНО ЗАБАРВЛЕНІ РЕЧЕННЯ

За емоційним забарвленням речення поділяються на емоційно нейтральні і емоційно забарвлені речення:

Емоційно нейтральні речення- це розповідні, питальні і спонукальні речення зі звичною для них інтонацією.

Емоційно забарвлені речення- це ті ж розповідні, питальні і спонукальні речення, але вимовлені з окличною інтонацією.

ПРОСТІ І СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

За структурою речення поділяються на прості і складні:

Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр).

У складного реченні таких основ може бути декілька.

Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.

Просте речення може бути:

НЕПОШИРЕНІ І ПОШИРЕНІ РЕЧЕННЯ

Граматична основа простого речення, як правило, складається з підмета і присудка- головних членів речення (у реченні Я розповідаю підметом є слово я, присудком- розповідаю).

Проте у деяких реченнях (односкладних) вона може бути представлена одним головним членом (Світає. Встаю. Йду. Думаю.)

Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними.

ТИПИ СИНТАКСИЧНОГО ЗВ'ЯЗКУ

Слова у реченні можуть поєднуватися сурядним типом синтаксичного зв'язку, за допомогою якого виражається рівноправність слів, незалежність їх одне від одного (цей тип зв'язку характерний для однорідних членів речення).

Слова у реченні можуть поєднуватися також підрядним типом синтаксичного зв'язку, при якому одне слово залежить від іншого.

ПОРЯДОК СЛІВ У РЕЧЕННІ

Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення.

Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).

Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні:

• узгоджене означення стоїть перед означуваним словом;
• додаток- після керуючого слова;
• обставина може бути перед і після головного слова (у реченні ним виступає присудок).

Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називається інверсією (зворотним порядком слів).

При зворотному (непрямому, інверсійному) порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас).

Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.

ЛОГІЧНИЙ НАГОЛОС

Виділення у реченні за допомогою посилення голосу одного із слів називається логічним наголосом. Від місця логічного наголосу залежить зміст речення:

Порівняйте: Мишку нарешті збагнув, що він накоїв. Мишко нарешті збагнэв, що він накоїв. Мишко нарешті збагнув, щу він накоїв.

ГОЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

ПІДМЕТ

Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За способом вираження підмети поділяються на прості і складені.

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою.

Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова: Вивчитися- ось моя мрія.

Складений підмет може бути виражений:

• кількісно-іменниковою сполукою ( 75 відсотків квітів пішло на експорт);
• сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися по парку);
• іншими сполуками (Найбільші аукціони квітів відбуваються поблизу Амстердама).

ПРИСУДОК

Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?

Присудок буває простий і складений.

Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення: Петро відчинив двері.

До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).

Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).

Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне- в допоміжній.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова- зв'язки, яке стоїть в особовій формі і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова- зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами).

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово- зв'язку. Тире ставиться:

• якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку ( Хліб- всьому голова);
• якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити- не поле перейти);
• якщо перед присудком вжито слово це значить, то, це, ось (Більшість- це ще не значить всі).

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

До другорядних членів речення належать означення, додатки і обставини.

ОЗНАЧЕННЯ

Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох?

Означення можуть бути узгоджені і неузгоджені.

Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді (для однини):

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення можуть бути виражені:

• іменнником у формах непрямих відмінків (Спочатку клас Дмитра був у числі відстаючих);
• неозначеною формою дієслова (Марко захотілося розслабитися);
• сполученням слів (Він заспівав пісню далеких країв).

Одним із різновидів означення є прикладка.

Прикладка- це означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву (Програма "Здоров'я" давно вже виходить на нашому телебаченні).

ДОДАТОК

Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби).

Додатки бувають прямі і непрямі.

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко).

Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).

Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси).

ОБСТАВИНА

Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії.

Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка).

За значенням обставини поділяються на такі групи:

• обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя);
• обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);
• обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);
• обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню);
• обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих);
• обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця);
• обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).