Особливості правопису закінчень іменників ІІ відміни в інших відмінках

Часом виникають труднощі у вживанні в іменниках ІІ відміни деяких закінчень в орудному, давальному і місцевому відмінках однини.

В орудному відмінку однини розрізняються прізвища прикметникового походження на

-ов (-ев, -єв), -ін, -ин і однозвучні назви населених пунктів. Прізвища тут мають закінчення -им, а однозвучні назви населених пунктів -ом (Сергієм Миколайовичем Черніковим, але селом Черніковом).

Проте прізвища на -ов, -ин, -ін, які не походять від прикметників, мають закінчення на
-ом (Дарвін- Дарвіним, Чарлі Чаплін- Чарлі Чапліним, Волошин- Волошиним, Кармазин- Кармазиним).

У давальному відмінку однини іменники середнього роду мають лише закінчення -у, -ю (селу, сонцю, обличчю).

Тільки назви істот можуть мати паралельні закінчення: лошатко- лошатку (лошаткові), дитятко- дитятку (дитяткові)

Більшість іменників чоловічого роду мають паралельні закінчення -ові, -еві, -єві і рідше -у, -ю: рідний край- рідному краю і рідному краєві, будинок- будинку і будинкові.

У деяких іменниках чоловічого роду в давальному відмінку однини можливе лише закінчення -у, -ю: Київ- Києву, Глібов- Глібову, острів- острову (островові було б важко вимовляти).

У місцевому відмінку однини можливі три різні закінчення: -і, -ї; -ові, -еві, -єві, і -у, -ю, вживання яких поки що остаточно не усталене.

Найчастіше вживається закінчення -і, -ї: (поріг- на порозі, повітря- у повітрі, яблуко- в яблуці).

Іменники з основою на к мають, як правило, закінчення -у (сік- у соку, ліжко- у ліжку, сонечко- на сонечку).

Закінчення -ові, -еві, -єві буває переважно в назвах істот (син- при синові, дитятко- при дитяткові, кінь- на коневі).

Іменники ІІІ відміни в орудному відмінку однини

В орудному відмінку однини всі іменники ІІІ відміни мають лише закінчення -ю: (честь- честю, ніч- ніччю, мати- матір'ю, любов- любов'ю).

Проте основа цих іменників може писатися по-різному.

В орудному відмінку в основі іменника зберігається той самий голосний, що й в називному і знахідному відмінку: мати- матір, матір'ю (хоч матері), подорож- подорожжю, радість- радістю (хоч радості), піч- печю (хоч печі).

Перед закінченням приголосні подовжуються відповідно до правил (річ- річчю, але: жовч- жовчю; розкіш- розкішшю, але: кров- кров'ю).

Перед закінченням після губних та р відповідно до правил ставиться апостроф (матір'ю, любов'ю, кров'ю).

Творення і правопис імен по батькові

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса
-ович: Юрій- Юрійович, Василь- Васильович, Ігор- Ігорович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич (Лука- Лукич і Лукович), Кузьма- Кузьмич (і Кузьмович), Хома- Хомич (і Хомович), Савва- Савич (і Савович), Яків- Якович, Ілля- Ілліч).

Як виняток, в слові Григорій при творенні імен по батькові відпадає ій (Григорович), а до основи імені Микола додається ай (Миколайович, і рідко- Миколович).

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Юрій- Юріївна (Юрій+вна), Михайло- Михайлівна, Георгій- Георгіївна, Кузьма- Кузьмівна.

З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові : Яків- Яківна, Григорій- Григорівна, Микола- Миколаївна (рідко- Миколівна).

ПРИКМЕТНИК

Всі прикметники без винятку відмінюються за одним зразком. Є лише невеличка різниця у вживанні букв а, у, е, и та я, ю, є, і в закінченнях твердої і м'якої груп.

Нагадаємо, що до твердої групи належать прикметники з основою на будь-який твердий приголосний (чужий, гарячий, зелений); до м'якої- прикметники з основою на м'який [н'] (синій, давній, пізній), а також прикметники безкраїй, довговіїй, короткошиїй.

Нижче в таблиці наведено буквені (не звукові) закінчення прикметників за родами, числами і групами.

У середньому роді прикметники мають такі самі закінчення, як і в чоловічому, за винятком лише називного та знахідного відмінків, де в середньому роді виступає закінчення -е, -є (зелене, синє):

Правопис и та і в закінченнях прикметників

У кінці закінчення -ими, -іми (орудний відмінок множини) завжди пишеться и (свіжими, червоними, сусідніми, осінніми, рябенькими).

Прикметники м'якої групи в закінченнях можуть мати лише і (а не и): синім, синій, житній, житніх, майбутніх, середніх, житній.

Прикметники твердої групи в закінченнях мають звичайно букву и (пахучий, пахучим, пахучими, зелений, зеленим, зеленими).

Але в закінченнях давального і місцевого відмінків однини та називного множини виступає лише і: зеленій, пахучій (гілці), на зеленій, пахучій (гілці), на зеленім, пахучім (лузі).

У називному і знахідному відмінку множини всі без винятку прикметники мають закінчення -і (які? чиї?): братові, Сашкові (кульки), далекі, сестрині, братові, свіжі.

Інші особливості правопису відмінкових закінчень прикметників

У називному відмінку однини присвійні прикметники чоловічого роду (чий?) мають нульове закінчення (Маріїн, батьків, Миколин, Степанів, братів, сватів).

Прикметники і м'якої, і твердої груп мають однакові закінчення -ого, -ому, -ої, -ою з тією лише різницею, що в прикметниках м'якої групи перед о пишеться м'який знак (зеленого- синього, зеленому- синьому, зеленої-синьої).

В орудному відмінку однини прикметники і твердої, і м'якої груп мають лише закінчення -ою, а іменники можуть мати і закінчення -ею (м'яка і мішана група): ранньою сливою, свіжою їжею, найвищою кручею.

Інші частини мови, що відмінюються, як прикметники

Як прикметники, відмінюються і інші групи слів, а саме:

Правопис вищого ступеня порівняння прикметників

Вищий ступінь порівняння прикметників твориться за допомогою суфіксів -іш- або -ш-, які додаються до основи перед закінченням (щирий- щиріший, веселий- веселіший, молодий- молодший).

У суфіксі -іш- завжди пишеться і: сухий- сухіший, гарячий- гарячишій, стрункий- стрункіший.

При додаванні суфікса -ш- може виникати близька за звучанням звукосполука [жч] (якщо твірна основа закінчується на с). Ця звукосполука може позначатися на письмі відповідно буквами жч і щ.

Буква щ пишеться лише в прикметниках товщий (і товстіший), вищий, кращий.

У семи прикметниках пишуться букви жч: важчий, вужчий, дорожчий, ближчий, нижчий, тяжчий, дужчий.

Інші зміни звуків на межі основи і суфікса -ш- на письмі не позначаються: солодкий- [солоджший], але пишеться солодший; короткий- [корочший], але пишеться коротший.

Утворені від вищого ступеня прикметників нові слова (прикметники, прислівники, дієслова) повністю зберігають їхні правописні особливості (товщий- товщенький, товще, товщати; вужчий- вужченький, вужче, повужчати).

Якщо вищий ступінь прикметника твориться за допомогою слова більш, то прикметник ставиться в звичайній формі: рішучий- більш рішучий (а не більш рішучиший), яскравий- більш яскравий (а не більш яскравіший).

Порівняння приєднуються до прикметників вищого ступеня обов'язково за допомогою слів ніж (таке порівняння виділяється комами), від, за (розумніший від інших; сильніший за мене; кращий, ніж усі).

Присвійні прикметники

Суфікс -ін у пасивних прикметниках виступає лише після й (на письмі -їн): Марія- Маріїн, Надія- Надіїн, Дар'я- Дар'їн.

В усьому іншому присвійні прикметники повністю зберігають написання іменників, від яких вони утворені: невістка- невісчин (хоч вимовляється [нев'ішчин]), Параска- Парасчин (хоч вимовляється [парашчин]).

Якщо прикметник утворюється від іменника твердої групи, то відбувається чергування
-ів -- -ов (столяр- столярів, столярового, столяровому; батько- батьків, батькового, батьковому).

Якщо прикметник утворюється від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв) -- -ев (єв): тесляр- теслярів, тесляревого, тесляревому; коваль- ковалів, ковалевого, ковалевому.

ЧИСЛІВНИК

Зміну відмінкових форм числівників різних типів відмінювання докладно розглянуто в розділі МОРФОЛОГІЯ (Відмінювання числівників). У цьому ж розділі розглядається лише правопис складних числівників і відчислівникових складних слів, а також зв'язок числівників з іменниками.

Правопис складних числівників і відчислівникових складних слів

У складних числівниках у кінці першої частини м'який знак не пишеться (шістдесят, п'ятнадцять, шістнадцять).

Порядкові числівники на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом, і перша частина в них стоїть у родовому відмінку (крім сто): двохсотп'ятидесятимільйонний, трьохсотий, чотирьохтисячний (але: стотисячний).

У порядкових числівниках, утворених від назв десятків, перша частина не змінюється: вісімдесятий, п'ятдесятий, шістдесятий.

На початку складних слів (прикметників, іменників) перші чотири числівники мають форми одно-, дво-, три-, чотири: двоповерховий, трирічний, чотирикутник.

Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживаються лише перед голосними: двохактний, трьохроторний, чотирьохповерховий.

Всі інші числівники (крім сто) мають форму родового відмінка: сорокатонний, тринадцятикілометровий, семидесятирічний.

Зв'язок числівника з іменником

Після числівників два, обидва, три, чотири іменник стоїть у множині в тому самому відмінку, що й числівник: два хлопці, чотири ясени, три роки (називний множини); двом хлопцям, чотирьом ясенам, трьом рокам.

Після числівників двоє, троє, четверо, п'ять і більше, вжитих у називному відмінку, іменник стоїть у родовому відмінку множини (кого? чого?): двоє хлопців, дванадцять місяців, п'ять днів.

Але якщо числівник стоїть у непрямому відмінку, то й іменник стоїть у цьому самому відмінку: чотирьох днів, чотирьом дням, чотирьма днями, у чотирьох днях.

Після числівників тисяча, мільйон, мільйярд та після дробових числівників іменник стоїть у родовому відмінку: вісім десятих процента, восьми десятих процента, у восьми десятих процента (але: три з половиною місяці, чотири з половиною роки).

У датах назви місяців вживаються тільки у родовому відмінку: третє (число місяця) березня, третього березня, з третім березня.

ЗАЙМЕННИК

Про написання займенників через дефіс (будь-що, що-небудь, хтозна-який) та разом (абиякий, дехто, щось) дивіться у главі ЧАСТКИ цього розділу.

ДІЄСЛОВО

Суфікс -ти неозначеної форми дієслова

Неозначена форма дієслова (що робити? що зробити?) завжди закінчується суфіксом
-ти: розмовляти, читати, писати.

Суфікс -ть допускається тільки в поезії та в розмовному стилі.

.

Чергування приголосних у дієсловах

При змінюванні дієслів у теперішньому часі (що роблю? що робиш?) і в простому майбутньому (що зроблю? що зробиш?) приголосні г, к, х, д, т, з, с перед закінченням можуть чергуватися із шиплячими ш, ч, ж, дж.

У дієсловах І дієвідміни чергування відбувається в усіх особах, напр., колихати- колишу, колишеш, колишуть; казати- кажу, кажеш, кажуть.

У дієсловах ІІ відміни чергування відбувається тільки в 1-й особі однини: їздити- їжджу, їздиш, їздять; ходити- ходжу, ходиш, ходять.

У дієслові бігти звук [ж] виступає в усіх особах (біжу, біжиш, біжите, біжать).

Крім того, в дієсловах ІІ дієвідміни, основа яких закінчується на приголосні б, п, в, м, ф, у 1-й особі однини і 3-й особі множини перед закінченням з'являється [л]: терпіти- терплю, терпиш, терплять; робити- роблю, робиш, роблять.

Якщо звук [л] з'являється в дієсловах І дієвідміни, то він зберігається в усіх особах: сипати- сиплю, сиплеш, сиплете, сиплють.

ДІЄПРИКМЕТНИКИ І ДІЄСЛІВНИКИ

Пасивні дієприкметники

У суфіксах пасивних дієприкметників н ніколи не подвоюється: сказаний, закінчений, запрограмований, довершений.

У суфіксах пасивних дієприкметників пишеться лише е, є (а не и, ї): занепокоїти- занепокоєний, зачинити- зачинений.

Вживання и та і на кінці дієприкметника та дієприслівника

У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и.

У кінці активних дієприкметників у називному відмінку множини завжди пишеться буква -і, напр.:

• дієприслівники (що роблячи?)- ревучи, сидячи, сяючи;
• дієприкметники (які?)- сяючі, ревучі, сидячі.

ПРИСЛІВНИКИ

Прислівники, утворені від прикметників

Прислівники, утворені від прикметників за допомогою суфіксів -о, -е, повністю зберігають правопис цих прикметників: туманний- туманно, дорожчий- дорожче.

Прислівники, утворені злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках, пишуться разом: завидна, дочиста, насухо, згарячу, помаленьку, віддавна.

Прислівники, утворені злиттям прийменника по з прикметником на -ому, -и, пишуться через дефіс: по-новому, по- батьківському, по-батьківські.

Це стосується і прислівників, утворених таким же чином від займенників: по-всякому, по-іншому.

Два прислівника, утворені за допомогою прийменника в, пишуться окремо: в цілому, в основному.

Прислівники типу по-новому треба відрізняти від поєднання прийменників з прикметником по новому (проспекту).

Прислівник відповідає на питання як?- живемо по-новому.

Словосполучення (прийменник з прикметником) відповідає на питання по якому?- по новому проспекту. Прийменник в цьому випадку поєднується не з прикметником, а з іменником проспекту.

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з іменником

Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який вже не вживається, завжди пишуться разом: навпростець, навколішках, невтямки, упереміш, спересердя, ущерть, влітку ( слова "літко" немає), восени (немає і слова "осени"), дощенту (слова "щент" також не існує).

Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який і тепер вживається, теж пишуться разом: вдень, надворі, нагору. Але їх треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іменником, які пишуться окремо: в день, на дворі, на гору.

Іменник завжди називає якийсь конкретний предмет (піднятися на конкретну гору), а прислівник лише абстрактно вказує на місце (подивитися нагору, тобто подивится вверх, догори).

Також абстрактні поняття виражають прислівники звечора, надвечір, пополудні, спідлоба, зроду, зсередини, запанібрата, вголос, вплач, наяву та ін.

Іноді відрізнити прислівник від сполучення прийменника з іменником допомагає наголос: нб бік- на бік, нб сміх- на сміх, навн ки- на віки.

Частина прислівників (прислівникові сполучення), утворених поєднанням прийменника з іменником, пишеться окремо. Це зумовлено тим, що вони ще не зовсім втратили свого іменникового значення.

Сюди належать такі прислівникові сполучення: без пуття, без відома, без ладу, без смаку, без уваги, без упину, в гості, в далечі, в міру, в ногу, в обмін, в обріз, в разі, в результаті, до відома, до вподоби, до загину, до ладу, до останку (але наостанку), до побачення, до пуття, до речі, до решти (але врешті), до смаку (але всмак), за дня, з дому (але додому), на бігу, на весну (але навесні), на вибір, на виплат, на відчай, навіку, на гамуз, на диво, на добраніч, на жаль, на зло, на льоту, на мить, на око, на світанку, на скаку, на славу, на ходу, на щастя, над силу (але насилу), по змозі, по правді, по суті, по черзі, у височінь, у вічі, у поміч, уві сні, а також прислівник, утворений від займенника: на ніщо (але нінащо).

Два прислівника пишуться через дефіс: по-латині і нагора.

Прислівники, утворені від числівників та прислівників

Прислівники, утворені злиттям прийменника з числівником, пишуться разом: вперше, вп'яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, усімох, поодинці, подвічі, потричі, утричі.

Як винятки пишуться:

• через дефіс: по-перше, по-друге, по-третє і т.д.;
• окремо: по одному, по двоє, по троє і т.д.

Ці прислівники треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з числівником, які пишуться окремо: в перше (в яке?) вікно, у трьох (у скількох?) чоловік, на семеро (на скільки?) хлопців.

Прийменник у цих словосполученнях пов'язується не з числівником, а з іменником: в вікно, у… чоловік, на…хлопців.

Прислівники, утворені злиттям прийменника з прислівником, пишуться разом: відтепер, відколи, відтоді, забагато, назавжди, назавтра (те ж саме, що й "завтра"), післязавтра, позавчора.

Але окремо пишуться: на потім, на коли, на завтра (в значенні "на завтрашній день"), до завтра, на відмінно.

Складні та складені прислівники

Прислівники, утворені від підрядних словосполучень, пишуться разом: обома руками- обіруч, на швидку руку- нашвидкуруч, в різні боки- врізнобіч, на самий перед- насамперед, має бути- мабуть, не сам хотів- несамохіть, мимо ходити- мимохідь, в один час- водночас, натщесерце, споконвіку, чимскоріш, чимдуж, чимдалі, чимраз, якраз.

Але в прислівникових сполученнях тим часом (хоч сполучник тимчасом як), у сто крат (хоч стократ), все одно, все рівно всі частини пишуться окремо.

Складні прислівники, утворені повторенням тих самих синонімічних або антонімічних незмінних слів, пишуться через дефіс: ледве-ледве, ген-ген, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, видимо-невидимо.

Через два дефікси пишуться прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, хоч-не-хоч, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли.

Перша частина пишеться окремо, а дві наступні через дефіс у прислівниках не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але з усіх усюд).

Прислівникові сполучення, утворені повторюванням того самого змінюваного слова в різних відмінках, пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахідний відмінки), день у день, рік у рік, раз у раз, сам на сам, час від часу, один в один, з дня на день, з ранку до вечора, з ріду в рід, з кінця в кінець.

Правопис і та и в кінці прислівників

У кінці прислівників після г, к, х завжди пишетться -и: верхи, навкруги, трохи, тільки, наскільки, навіки, заввишки, залюбки, мовчки, пішки, навпомацки, навпаки, дибки, звідки (але звідкіль, звідкіля), тутечки, по-товариськи, по-молодецьки, по-чеськи.

Після ч, ж у кінці прислівників може писатися и або і:

• и пишеться в прислівниках типу по-вовчи та у віддієприслівникових прислівниках із суфіксами -ачи (ячи): по-заячи (частіше по-заячому), по-ведмежи (частіше по-ведмежому), по-дівочи (частіше по-дівочому), нехотячи (частіше нехотя), лежачи, стоячи;
• і пишеться в усіх інших випадках, зокрема в прислівниках двічі, тричі, вночі, опівночі, позаочі, насторожі.

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ ТА ВИГУК
ПРИЙМЕННИКИ

Написання складних прийменників

Складні прийменники звичайно пишуться разом: понад (по+над), попід, посеред, поза, поміж, попри, поперед, побіля, задля, заради, довкола, назустріч, наприкінці, услід, внаслідок.

Але складні прийменники з першою частиною з (із) пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-поза, з-над, з-понад, з-під, з-попід, з-поміж-, з-проміж, з-серед, з-посеред.

Кілька нових прийменників, утворених від повнозначних слів, пишуться двома і більше словами: залежно від, згідно з, незважаючи на, під час, в результаті (але внаслідок), в силу, в напрямі до, на шляху до, у зв'язку з.

Розрізнення прийменників і префіксів

Прийменники з наступними словами вимовляються так само нероздільно, як і префікси: перед світанком- передсвітанковий, на гору- нагору, попід вікнами- попідвіконню, уві сні- увійти, по новому мосту- жити по-новому.

Щоб розрізнити прийменники і префікси, треба запам'ятати ось що.

Прийменники зі (зо), наді (надо), піді (підо), переді (передо), уві, ув при іменниках та займенниках не переходять у префікси і, отже, завжди пишуться окремо: піді мною, переді мною, зі мною (зо мною).

Виняток становлять лише прислівники зозла, зовсім і передовсім, де зо- і передо- префікси і, отже, пишуться разом.

Прийменник у реченні відноситься до іменника або особового займенника. Якщо він поєднується з іншою частиною мови, то стає префіксом (по сліду- по собачому сліду- жив по-собачому; з гори- з високої гори- глянув звисока).

До іншої частини мови прийменник може відноситися лише в тому разі, якщо її вжито в значенні іменника або іменник, що мав би стояти при ній, пропущено: боротися до останнього (подиху), встав о шостій (годині), говорив з усіма (учнями).

Щоб відрізнити прийменник від префікса в словах типу на горі і нагорі, треба вставити в них прикметник. Якщо зміст висловлювання дозволяє це зробити, то перед нами прийменник, який пишеться окремо (ліг на бік - ліг на правий бік: з гори- з високої гори), якщо ні - перед нами префікс, який пишеться разом (відкликав його набік; зорі дивляться згори).

Деякі сполучення прийменника з іменником (які пишуться окремо) від однозвучних прислівників (які пишуться одним словом) відрізняються тим, що:

• прийменники з іменником мають при собі додаток у родовому відмінку (кого? чого?): в глиб- чого?- землі; з краю- чого?- села;
• прислівники такого додатка не мають: вглиб росте корінь; моя хата зкраю.

Щоправда, іноді такі слова, як збоку, всередині, скраю, можуть бути і прийменниками: зкраю (чого?) села; усередині (чого?) кімнати; збоку (чого?) отари.

СПОЛУЧНИКИ

Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом (одним словом);

• адже, аніж, ніж, отже, отож, таж, також, теж, тож;
• аби, мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб, щоб, якби;
• мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;
• абощо, тощо, якщо;
• притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.

Частина сполучників може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: або ж, адже ж, але ж, бо ж, все ж, хоч би, хоча б, коли б, коли б то.

Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: дарма що, та й, то й, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як.

У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні- окремо: незважаючи на те що; тимчасом як; затим що.

Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то, тільки-но пишуться через дефіс.

Розрізнення сполучників та інших частин мови

Важливо розрізняти складні сполучники таж, теж, тож, якби, якже, якщо, щоб, проте, зате, притому, причому (які пишуться разом) і однозвучні поєднання інших частин мови та ж, те ж, то ж, як би, як же, як що, що б, про те, за те, при тому, при чому (які пишуться окремо).

Сполучники можна заміняти іншими синонімічними сполучниками: таж- адже, теж- також, тож- тому, якби- коли б, якже- якщо, якщо- коли, щоб- аби, проте- однак, зате- але, притому- до того ж, причому- і то.

Однозвучні ж поєднання інших частин мови сполучниками замінити не можна.

Сполучники членами речення не бувають і не відповідають на питання (на питання може відповісти все підрядне речення, а не сполучник).

Однозвучні ж поєднання слів є члена