Правила української мови

МОРФОЛОГІЯ

Морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.

Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики- науки, що вивчає граматичну будову мови.

Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови.

ЧАСТИНИ МОВИ

В сучасній українській мові 10 частин мови:

назва	приклади
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ
іменник	слово, вуз, завдання, Микола, Україна
прикметник	золотий, залізобетонний, легенька, пахуче
числівник	одинадцять, перший, тринадцятеро, одна шоста
займенник	я, ви, що, щось, хтось, абихто, будь-який
дієслово	відкласти, чекай, засліпило, прийшов
прислівник	спокійно, угорі, по-літньому, згарячу, двічі
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник	до, близько, вглиб, крізь, поза, на, проміж
сполучник	а, але, та, через те що, не лише, одначе
частка	так, аякже, це, тільки, ось, ледве чи, мов
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук	ой, ай, ох, о, овва, тьху, ех

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки:

ознака	показує
лексичне значення	що означає частина мови (напр., прикметник виражає ознаку предметів)
синтаксична роль	які ролі частина мови виконує у реченні (підмет, присудок)
розряди за значенням	на які групи слів підрозділяється
морфологічні ознаки	за якими параметрами (час, рід, вид та ін.) змінюється частина мови

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ

Лексичні значення різних частин мови такі:

частина мови	що означає
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	означає предмети і явища
прикметник	виражає ознаку предметів
числівник	позначає число, кількість предметів, порядок їх при лічбі
займенник	вказує на особу, предмет
дієслово	виражає дію або стан предметів
прислівник	позначає ознаку дії, ознаку іншої ознаки чи предмета
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
прийменник	служить засобом вираження відношень іменника до інших слів у реченні
сполучник	зв'язує між собою однорідні члени речення і частини складного речення
частка	виражає модальні відтінки у реченні
ОКРЕМА ЧАСТИНА
вигук	виражає почуття і виявлення емоційно- вольових реакцій людини

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТИН МОВИ

Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови.

Напр., основні ролі іменника такі:

підмет (у називному відмінку);
додаток (у непрямих відмінках).

Але іменник може бути також:

означенням замість прикметника (зошит з паперу- який?- паперовий зошит);
обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою- коли?- повернувся вранці);
присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною зв'язкою (Олег став учнем).

Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.

Синтаксичні ролі частин мови у реченні:

частина мови	синтаксичні ролі
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	Основна: підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом з кількісним значенням- у складеному підметі; додаток (у непрямих відмінках); Неосновна: обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку); неузгоджене означення; прикладка; іменна частина неузгодженого присудка
прикметник	Основна: узгоджене означення; Неосновна: - іменна частина складеного присудка
числівник	Основна: означення (порядкові і кількісні- у непрямих відмінках); підмет (у називному відмінку- самостійно або разом з іменником у родовому відмінку); додаток (кількісні- у знахідному відмінку разом з залежним іменником, іменна частина складеного присудка)
займенник	Основна: для тих, що вказують на предмети: підмет (у називному відмінку); додаток (у непрямих відмінках); для тих, що вказують на ознаки і на порядок при лічбі: означення
дієслово	Основна: присудок (особові форми всіх трьох способів); Неосновна: для неозначеної форми: підмет; присудок, означення; додаток; обставина; для дієприкметника: іменна форма складеного присудка; означення; для дієприслівника: - обставина
прислівник	Основна: обставина Неосновна: - неузгоджене означення
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
прийменник	оформляє відмінкове значення іменника як члена речення (з називним відмінком не вживається)
сполучник	- сурядний: виступає засобом зв'язку однорідніх членів або частин складносурядного речення чи супідрядних однорідних речень; підрядний: приєднує підрядне речення до головного в складнопідрядному реченні
частка	підсилює або виділяє якесь слово; служить засобом вираження питання, ствердження, заперечення і т.д.
ОКРЕМА ЧАСТИНА
вигук	служить засобом вираження оклику, спонукання та ін.; відділяється від інших членів речення комою або знаком оклику; може заміняти речення із значенням здивування, захоплення, захвату і т.д.; вживаючись замість самостійного слова, може виступати будь-яким членом речення

РОЗРЯДИ ЧАСТИН МОВИ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це об'єднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами.

Напр., у межах іменника виділяються такі групи слів:

власні і загальні;
конкретні і абстрактні;
назви істот і неістот;
збірні;
речовинні.

Розряди слів за значенням виділяються в усіх частинах мови:

частина мови	групи слів, на які поділяється частина мови
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	власні і загальні; конкретні і абстрактні; назви істот і неістот; як окремі групи серез загальних іменників: збірні речовинні
прикметник	якісні, відносні і присвійні; якісні, крім того, мають форми вищого і найвищого ступенів порівняння;
числівник	порядкові та кількісні (власне кількісні, збірні, дробові, неозначено- кількісні); прості, складні і складені
займенник	особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні
дієслово	перехідні та неперехідні; серед неперехідних виділяється також розряд зворотних дієслів
прислівник	- означальні і обставинні: означальні поділяються на якісно- означальні, кількісно- означальні, способу дії; обставинні- на обставинні часу, місця, мети і причини; первінні та вторинні
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник	просторові, часові, причини, мети, умови і допустові, способу дії, кількісні, означальні, об'єктні; первинні (непохідні) і вторинні; (похідні) прості, складні і складені
сполучник	- первинні і похідні
частка	- частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально- видільні, підсилювальні; - частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно- експресівні; формотворчі; - словотворчі
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук	емоційні, волевиявлення, мовного етикету; звуконаслідувальні слова; - первісні і вторинні (похідні від дієслів, іменників, сполучень слів)

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Морфологічна ознака- це характеристика певної групи слів, яка визначає зміну граматичних форм цих слів або слів, що від них залежить.

До морфологічних ознак належать:

ознака	у чому виражається
особливості словозміни	відмінюється частина мови чи не відмінюється; за якими ознаками
особливості словотворення	як створена частина мови
особливості морфологічної будови	- з яких частин складається (чи є у складі суфікси, префікси та закінчення)

Пояснити це можна на прикладі будь-яких споріднених слів, напр., прикметника добре (добре слово) та прислівника добре (як тут добре), які чітко відрізняються одне від одного:

- складається з кореня добр- і закінчення (е)

- незмінний;

- похідне, утворене суфіксом -е від прикметникової основи;

- складається з кореня добр- і суфікса -е

За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються на змінювані і незмінювані.

До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово.

До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.

Морфологічні ознаки всіх частин мови:

частини мови		морфологічні ознаки
ЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
іменник	- відмінюване слово; змінюється за відмінками і числами; має рід; початкова форма- називний відмінок однини (для тих, що вживаються тільки в множині- називний множини);
прикметник	- відмінюване слово; змінюється за родами, числами і відмінками; початкова форма- називний відмінок однини чоловічого роду; може мати форму ступеня порівняння (в якісних прикметниках);
числівник	- відмінюване слово; змінюється за відмінками; числівники один, два змінюються також за родами; числівник один- за числами; початкова форма- називний відмінок;
займенник	- відмінюване слово; початкова форма- називний відмінок однини; - той, що вказує на предмети, змінюється за відмінками, може мати рід і число; - той, що вказує на ознаки, змінюється за відмінками, родами і числами; - той, що вказує на кількість- за відмінками; - той, що вказує на порядок при лічбі- за родами, числами і відмінками
дієслово	дієслово утворює також форми дієприкметника і дієприслівника: - дієприкметник змінюється за родами, відмінками і числами; має стан, вид і час; - дієприслівник- незмінювана форма, має вид і час
НЕЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
прислівник	незмінюване слово
прийменник	незмінюване слово
сполучник	незмінюване слово
частка	незмінюване слово
вигук	незмінюване слово

\

Морфологія