Тверді і м’які приголосні

Приголосні бувають тверді і м'які або пом'якшені. Але не всі і не в усіх позиціях.

Приголосний [й] завжди тільки м'який: сім'я [с'імйа], сім'ї [с'імйі], сім'єю [с'імйейу].

Звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] можуть бути як твердими, так і м'якими:

Ці приголосні м'якими можуть стати в будь-якій позиції- як на кінці слова, так і перед наступним приголосним: даль, тінь, дядько, близько, мідь, путь, військо, хвацько.

Інші приголосні, крім [й], у кінці слова і перед наступним приголосним завжди тверді: повірте, голуб, відправте, любов, повір, туш, ніч, мовчиш.

ь Вони пом'якшуються лише перед [і] та зрідка перед іншими голосними: ніччю [н'іч’ч’у], кювет [к’увет], вітер [в’ітер], обличчя [обли’ч’ча], бюро [б’уро].

Звуки [р] і [р'] в літературній мові чітко розрізняються: град- ряд, перу- порю, крук- крюк, гора- зоря, шкура- буря.

Подовжені приголосні і позначення їх

В українській мові звуки приголосні звуки можуть подовжуватися.

Подовжуються звичайно звуки [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с], [дж], [ж], [ч], [ш].

Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайно, і на письмі позначаються подвоєнними буквами: обличчя, віддаль, відкриття, знання, беззмінний, життя.

Але подвоєні звуки не завжди читаються як подовжені: возз'єднаний [возйеднаний], міськком [м’іс'ком].

Найчастіше це трапляється в іншомовних словах: барокко [бароко], Калькутта [кал'кута], фінн [ф’ін], меккський [мекс'кий] (але: Мекка [мекка])

Подовжені м'які приголосні

Подовжуються м'які [н], [л], [д], [дз], [з], [т], [ц], [с] і пом'якшені приголосні [дж], [ж], [ч], [ш], якщо вони стоять між двома голосними:

Подовжується м'який приголосний і в дієслові ллю та його формах.

У похідних словах подовження між двома приголосними зберігається: суддя- суддівський, суддівство, життя- життєвий, життєвість, життєрадісний.

Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: знання- знань, багаття- багать, Поділля- подільський.

Подвоєння букв внаслідок збігу

Подвоються букви на межі значущих частин слова, якщо одна з них закінчується, а друга починається на ту саму букву: віддати (від+дати), беззвучний (без+звучний), піднісся (підніс+ся), годинник (годин+ник).

Подвоюється ч в іменниках, утворених від прикметників на -цьк(ий)(відбувається чергування ц і ч, к і ч): Німеччина (німецьк+ина), козаччина (козацьк+ина), Вінниччина (вінницьк+ина).

Виняток- Галичина (хоч галицький).

Подвоюються внаслідок різних збігів букви ще в словах бовваніти, ссати, ввесь, овва і похідних.

Написання нн в прикметниках і похідних словах

У прикметниках на межі кореня і суфікса та в суфіксах можуть подовжуватися лише [н] або [н]: нездоланний, ранній, здоровенний, щоденний.

Подвоюється н між голосними в прикметниках на -ний, -ній, якщо ці прикметники утворені від іменників з основою на н: стіна- стінний, туман- туманний, вікно- віконний.

Якщо ж твірна основа кінчається на інший звук, то н у прикметнику не подвоюється: журавель- журавлиний, дерево- дерев'яний, форма- переформений, ждати- нежданий.

Подвоюється н у словах старанний (хоч старатися), притаманний, захланний, а також у наголошених суфіксах -енн(ий), -анн(ий):

В інших прикметниках (та дієприкметниках) у суфіксах -ен(ий), -ан(ий) буква н не подвоюється: скажений, шалений, жаданий, навіжений (вказують на незвичайну міру якості); намальований, незрівняний, з'єднаний, написаний.

У словах, похідних від прикметників, написання нн або н зберігається: письменний- письменник, віконний- віконниця, туманний- туманність, туманно, захоплений- захопленість (хоч захоплення), шалений- шаленість, шалено.

Подвоєння букв в іншомовних словах

Коли йдеться про подвоєння букв в іншомовних словах, то тут треба розрізняти власні і загальні назви.

У власних іншомовних словах і похідних словах подвоєння букв зберігається: Ніцца, Діккенс, Андорра, андорський, Ніцца, Бонн, Шіллер, Яффа, Голландія, голландець, Марокко, марокканець, Абіссінія, Брюссель, Ассірія, Даданелли, Місісіпі, Апенніни, Лонгфелло, Кассандра, Одіссей, Торрічеллі.

Але немає подвоєння в таких власних назвах: Бразилія, Вашингтон, Касабланка, Мадакаскар і т.п.

У загальних іншомовних назвах букви звичайно не подвоюються: колектив, каса, група, маса, колона, хобі, алегорія, шосе.

Винятки становлять: бонна, панно, мадонна, манна, тонна, ванна, беладонна, панно, ірраціональний, сюрреалізм, аннали, гунни, вілла, фінн (але фінка, фінський), булла, нетто, брутто, лібретто, мотто, барокко, іетермеццо, стаккато, мирра, контрреволюція, фортіссімо, ірраціональний, імміграція (але еміграція, емігрант), сюрреалізм.

В українських іменах відповідно до вимови букви звичайно не подвоюються: Кирило, Сава, Пилип, Агнеса, Іполіт, Інеса.

Але в деяких недавно запозичених іменах подвоєння букв зберігається: Емма, Елла, Віссаріон, Аполлон, Геннадій, Палладій, Алла, Белла. Ізабелла, Нонна, Римма, Сусанна, Ганна, Стелла.

Вживання м'якого знака

М'якість приголосних перед голосними а, у, е, і, о позначаються відповідно буквами я, ю, є, і, ь: синя [син'а], синю [син' у], синє [син'е], сині [син'і], синього [син'ого].

У кінці слова і перед наступним приголосним для позначення м'якості приголосних служить буква ь.

М'якими у цій позиції можуть бути лише приголосні звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н]: молодь, кінь, тінь, скрізь, мить, стань, вітрець, осторонь.

В дієсловах перед часткою -ся (-сь) м'який знак зберігається: зберігають- зберігаються, будують- будуються, стань- станься, постачають- постачаються.

У середині слова м'якість приголосних звуків [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] позначається м'яким знаком лише перед твердими нешиплячими: козацький, товариський, призьба, боротьба, їдьте, ненька.

М'який знак зберігається у таких словах:

Перед постійно м'якими або пом'якшеними і шиплячими м'який знак не ставиться: безбатченко (хоч батько), промінчик (хоч промінь); свято [с'в'ато], дзвякнути [дз'в'акнути], сніг [с'н'іг]

Як виняток м'який знак в цій позиції ставиться:

Псля приголосних, що позначають звуки [м], [в], [б], [п], [ф], [р], [дж], [ж], [ч], [ш], [г], [ґ ], [к], [х] м'який знак у кінці слова і перед наступним приголосним не ставиться: багато облич (хоч обличчя), чотирма (хоч чотирьох), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хоч буря), гіркий, поставмо, насипмо, ідеш, повір, ларки (хоч ларьок), кров, сім.

Як виняток з м'яким знаком пишеться власна назва Горький.

Вживання апострофа

Апостроф ставиться лише перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки йа, йу, йе, йі, а попередній приголосний вимовляється твердо:

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних приголосних м, в, п, б, ф, якщо ці приголосні стоять:

В інших випадках після губних апостроф не ставиться: тьмяний, свято, цвях, морквяний, мавпячий.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після р, якщо далі у вимові чується звук [й]: матір'ю [мат'ірйу], сузір'я [суз''ірйа], бур'ян [бурйан], але: буряк [бур'ак], зоря [зор'а], гарячий [гар'ачий].

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів, які закінчуються на приголосний
від-, під-, над-, перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-: між'ярусний, від'ємний, роз'єднати, з'їзд, без'ядерний.

М'який знак і апостроф в іншомовних словах

В іншомовних словах м'який знак і апостроф вживаються так само, як і в українських: об'єкт, прем'єра; асфальт, шагрень.

Але є і деякі відмінності.

В іншомовних словах м'яким знаком позначається м'якість приголосних, що позначають звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] також перед я [йа], ю [йу], є [йе],
ї [йі]: портьера [-т'йе-], батальон [-л'йон], Ньютон [н'у-].

Проте в українських іменах відповідно до вимови м'який знак перед я не пишеться: Наталя, Омелян, Тетяна.

В іншомовних словах після приголосних апостроф перед я, ю, є, ї ставиться, якщо після приголосних чується звук [й]: бар'єр [-рйер], комп'ютер [-пйу-], Х'юстон [хйу-].

Як виняток апостроф ставиться після приголосних в таких словах: кон'юктивіт, кон'юктура, ад'ютант.

Апостроф в іншомовних словах не ставиться перед я, ю, є, ї, якщо ці букви позначають пом'якшення попереднього приголосного: рюкзак [р'у-], пюре [п'у-], кювет [к'у-], манікюр [-к'ур].

     

ПРАВОПИС НЕНАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ

В українській мові лише три голосні в ненаголошеній позиції вимовляються невиразно. Це о, е, и.

1. Слід пам’ятати, що в складах з ненаголошеним о пишеться та сама літера, що й під наголосом, напр.: гол\бка, бо г>луб, роз\мний, бо р>зум, роб_ти, бо р>бить.

У деяких словах сумнівний о наголосом не перевіряється, напр.: со$з, лоп\х, сок_ра. Правопис цих слів треба запам’ятати.

2. В окремих словах перед постійно наголошеним а, (я) у вимові і на письмі маємо а, напр.: баг<тий, баг<то, баг<ч, баг<тство (пор. рос.: бог<тый, бог<тство), гар#чий, гар#чка, гар<зд, каж<н, кал<ч, кач<н, хаз#їн, багат_р (баг<ч), гар#че (але: солд<т, лоп<та, гонч<р, кор#вий, пог<ний, роп<, тов<р, богат_р (в+летень), монаст_р).

1. Ненаголошені е та и у вимові в ненаголошеній позиції наближаються у вимові один до одного.

Слід пам’ятати, що в ненаголошених складах пишеться та сама літера, що й під наголосом, напр.: вел_кий, бо в+лич, земл#, бо з+млі, клекот%ти, бо кл+кіт, держ\, бо од+ржати, нес\, бо н+сений, шепо­т%ти, бо ш+піт, щем%ти, бо щ+м; крив+, бо кр_во, шир>кий, бо ш_роко.

Слова лев<да, лем%ш, киш+ня, мин\лий, які мають постійний наголос, перевіряються за словниками.

2. Е також пишеться:

а) У групах -ере-, -еле-: д+рево, б+рег, с+ред; с+лезень, ш+лест, пе­лен<, з+лень.

б) У суфіксах -ен-, -еня-, -енк-, -еньк-, -есеньк-, -ечк-, -тель, 

-ер: дор\чений, гусен#, Петр+нко, н%женька, гарн+сенький, с>нечко, уч_тель, в>сьмеро.

в) Якщо е при зміні слова випадає: в%тер, бо в%тру, б+резень, бо б+резня, хл>пець, бо хл>пця, тр<вень, бо тр<вня.

3. И завжди пишеться:

а) У групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: трив>га, дриж<ти, крив<вий, стрим%ти, глит<ти.

б) Зрідка ненаголошений и в групах -ри-, -ли- перевіряється наго­лосом: трим<ти (стр_мувати), криш_ти (кр_хта), блищ<ти (бл_ск).

У ряді слів не під наголосом відповідно до вимови пишеться -рі-, 

-лі-: дрім<ти, дрімл_вий, дрім>та, тріщ<ти, перебр%хувати, зліт<ти.

Принципи правопису значущих частин слова

Значущі частини слова- префікс, корінь, суфікс, закінчення- нерідко пишуться за різними правилами.

У написанні префіксів треба дотримуватись виключно морфологічного принципу.

Виняток становить лише префікс з-, який у певних випадках відповідно до звучання позначається буквою с: здерти, але сперти, зіпхнути, але спхнути; проте: зсипати [ссипати], зшити [шшити], зжати [жжати].

У написанні ж коренів і суфіксів поряд з морфологічним принципом досить поширений
і фонетичний: піщаний (піск+аний), козацтво (козак+ство), піщаний (піст+ний), варязський (варяг+ський).

Правопис закінчень у кожної частини мови- іменників, прикметників, числівників, займенників і дієслів- має свої особливості.

Правопис складних слів

Складні слова творяться складанням двох або більше основ:

Складні слова пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться слова, утворені від підрядних словосполучень (у яких від одного до іншого слова можна поставити питання):

Як виняток пишуться через дефіс складні географічні назви, перша частина яких вказує на сторону світу: Південно-Китайське море, Західно-Сибірська низовина.

Якщо перша частина складного прикметника- це прислівник, то він може писатись і окремо. Це залежить від того, наскільки цей прислівник наголошений, наскільки він самостійний: вищезазначений і вище зазначений, давновідомий і давно відомий.

Через дефіс пишуться складні слова, утворені від сурядних словосполучень (у яких всі слова рівноправні, їх можна з'єднувати повторюваним сполучником і: і червоний і білий- червоно-білий; і ніжний і рожевий- ніжно-рожевий; і південний і західний- південно-західний.

Але разом пишуться червоногарячий, жовтогарячий, хитромудрий, зловорожий, глухонімий.

Через дефіс пишуться складні слова, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних слів: рано-вранці, більш-менш, сам-один, година-дві, день-два, видимо-невидимо, тишком-нишком, без кінця-краю.

Але якщо повторюється те саме слово в різних відмінках, то таке словосполучення пишеться окремо: кінець кінцем (називний+орудний відмінки), нога в ногу, раз у раз (називний+знахідний відмінки).

Через дефіс пишуться такі складні слова іншомовного походження, як вакуум-аппарат, соціал-демократ, прем'єр-міністр, блок-схема, унтер-офіцер, генерал-майор, пап'є-маше, віце-президент, яхт-клуб.

Але разом пишуться складні слова з такими загальновживаними початковими частинами, як авіа-, авто-, відео-, фото-, аудіо-, теле-, аеро-, агро-, стерео-, кіно-, електро-, мікро-, радіо-: аерофлот, аудіоплейєр, кіномеханік, радіотовари, фотопослуги, телевізор, відеомагнітофон.

Слова із частинами напів- і пів-

Частини напів- і пів- у значенні "напів" завжди пишуться разом: напівтемрява, напівсон, півфабрикат, півовал.

Частина пів- у значенні "половина" також звичайно пишеться разом: піввідра, півроку, півлітра, піввіковий, півкроку, півхлібини.

Але якщо частина пів- має значення "половина", а наступна частина (у родовому відмінку) починається з букви, що позначає голосний або є власною буквою, то між ними становиться дефіс: пів-абрикоса, пів-обличчя, пів-оберта, пів-Києва.

Складноскорочені слова і графічні скорочення

Складноскорочені слова, утворені з початкових букв або звуків, пишуться (незалежно від написання словосполучення) з великої букви: гідроелектростанція - ГЕС, спільне підприємство - СП, науково-технічна революція - НТР.

Великими словами пишуться і складноскорочені слова, утворені від іншомовних словосполучень: ЮНЕСКО, НАТО, УЕФА, ТАСІС.

Проте малими словами пишуться такі слова, як вуз, загс, дот.

Якщо складноскорочені іменники, утворені від іншомовних словосполучень, відмінюються, то закінчення біля них дописується малими буквами: ТАСІС- ТАСІСа- ТАСІСу- ТАСІСом.

У складноскорочених словах, утворених іншими способами, всі частиини пишуться з малих букв: районний виконавчий комітет - райвиконком, завідуючий господарством - завгосп.

Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Мінюст, Держарбітраж України.

На відміну від складноскорочених слів графічні скорочення читаються повністю.

Напр., графічне скорочення 1996рік читається, як одна тисяча дев'ятсот дев'яносто шостий рік.

Слова на письмі завжди скорочуються на приголосній букві; у кінці графічних скорочень завжди ставиться крапка: наприклад- напр., до нашої ери- до н.е., область- обл., рік (або рок