Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua - мова) - це наука про мову.
| звук | [с' ], [а], [х], [дж], [дз] |
| буква | б, к, й, ц, в, р, у, д, а, ь |
| слово | вмію, рахувати, до, я |
| частина мови | рахувати (дієслово) |
| словосполучення | рахувати до десяти |
| речення | Я вмію рахувати до десяти |
Як засіб спілкування, мова тісно пов'язана з життям суспільства, з народом - носієм цієї мови.
Генеалогія (від гр. genealogia- родовід)- історична дисципліна, яка вивчає походження та родинні зв'язки історичних осіб, родів, фамілій, а також деяких наукових дисциплін.
Згідно з генеалогічною класифікацією, мови світу об'єднуються у сім'ї мов: індоєвропейську, китайсько-тибецьку, алтайську, афразійську та ін.
Найбільш вивченою є індоєвропейська сім'я, до якої входять у т.ч. слов'янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська та ін. групи мов.
Слов'янська група мов складається із трьох підгруп: східнослов'янської, західнослов'янської і південнослов'янської.
Українська мова спільно з російською і білоруською мовами складає східнослов'янську підгрупу слов'янської групи мов (до західнослов'янської підгрупи належать словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов'янської- словенська, македонська, болгарська, сербохорватська і старослов'янська мови).
ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Українська мова має фонетичні, граматичні і лексичні особливості, спільні з російською та білоруською мовами. Серед них найпомітніші:
- однакові форми дієслів;
- близькі системи суфіксів і префіксів;
- однакове означення деяких слів та понять, напр.:
- родинних стосунків (сестра, брат);
- органів і частин людського тіла (нога, рука);
- назв місцевості і рельєфу (ріка, земля, море);
- ряд фонетичних особливостей:
- протиставлення приголосних за твердістю- м'якістю,
- повноголосся та ін.
Разом з тим українська мова має і своєрідні фонетичні, граматичні і лексичні особливості:
Усі слов'янські мови мають одне джерело: правослов'янську, або спільнослов'янську основу, яка існувала у слов'янських племінних мов приблизно з середини III тисячоліття до н.е. і до V століття н.е. (ця обставина пояснює наявність в усіх цих мовах багатьох спільних рис, зокрема, основних закономірностей у фонетиці, лексиці і граматиці). З перетворенням і формуванням слов'янських племен в окремі народності в загальних рисах сформувалися і усі слов'янські мови, внаслідок чого виникли нові спільні мови-основи. Так, предком східнослов'янських мов можна вважати давньоруську мову, яка склалася в V- IХ ст. в Київській Русі і проіснувала до ХIVст. Давній період української мови породив багатющий український фольклор: історичний, обрядовий, календарний, соціальний, господарський, побутовий. У часи І.Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Тараса Шевченко мова збагатилася народнорозмовним фольклором. Основоположником цієї нової української мови можна вважати видатного українського поета Тараса Шевченко, який синтезував усе найкраще з книжних традицій, з усної творчості і мовлення українців Наддніпрянщини, виробив і закріпив фонетичні, морфологічні і синтаксичні норми. Після Т.Шевченка українською мовою майстерно користувалися, постійно її збагачуючи, такі талановиті письменники і діячі культури ХIХ- ХХ ст., як Л.Глібов, Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, Іван Франко, Леся Українка, М.Драгоманов, М.Коцюбинський. У розвиток сучасної української мови вагомий внесок внесли українські письменники В.Сосюра, П.Тичина, М.Рильський та ін. Основу української національної мови складає літературна мова - мова книг, газет, журналів, театра, кіно, радіо і телебачення, мова державних установ і учбових закладів. Саме літературна мова вивчається в школах і інститутах. Літературна мова має усну і писемну форми. Усна мова - це мова, що вимовляється, звучить, що існує навколо нас. В усній мові важливо дотримуватися вірної інтонації і наголосу, правильно вимовляти звуки, слова і речення. Для усної мови характерні прості короткі речення ("Привіт! Як справи?"- "Привіт! Та нічого. Ось тільки уроків багато на завтра"). Писемна мова пов'язана з написанням. Писемна мова оформлюється вірно і точно з точки зору орфографії і пунктуації. У писемній мові використовуються складні і ускладнені речення (Його від'їзд був таким несподіваним, що здався мені майже нечемним). Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні. В культурі мовлення виділяють: Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови. З цієї точки зору мова може розцінюватися як правильна (норма), так і неправильна (помилка). Українська мова- нормована. Норми (від лат. norma- правило, взірець) - це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін. Норми сучасної літературної мови поділяються на фонетичні, лексико- фразеологічні, словоскладальні, морфологічні, синтаксичні і стилістичні. Вони устанавлюють: Мовна майстерність - це здатність, використовуючи мовні норми, обирати з них найбільш вдалу для викладення своїх думок. Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників. Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення. |
