Місяць високо піднявся на небо,[1] і вигляд став ніби фантастичний. Золота, широка та довга, ніби жива[2] смуга все ворушилась. Мені здавалось, що з того золотого плеса от-от виринуть якісь фантастичні привиди або зеленоокі русалки, закутаються в тихий світ місяця й заспівають дивними голосами дивних пісень, яких ніколи й не чуло людське вухо.

Із чорного бору неначе вискочила здорова рання зірка й застрягла в небі над чорною смугою в імлі. Зірка ніби потягла за собою з бору рожевий тонесенький та прозорий серпанок. Вона замиготіла ніби сріблом та діамантами, неначе кліпала заспаними очима. Повний місяць висів серед неба й лив жовтий золотистий світ. Із правого берега гори наближались до Дніпра;[3] їх було видно виразно, як удень. Було видно яри й вузькі долини з садками, з білими хатами. На горах, на золотих банях та хрестах лиснів тихий відблиск. Тихо на горах, мертво в балках та долинах. Ніде ні звука![4] Не чути навіть найменшого шелесту. Але як гарно, яка пишнота навкруги! Усе стоїть облите зелено-жовтим сяєвом, ніби зачароване й скам'яніле, неначе намальоване на полотні. Кругом місяця небо таке ясне, неначе воно світилось наскрізь.

То була дивна, пишна ніч![5] Доки житиму, тебе не забуду. Ніколи ти не зникнеш з моєї пам'яті, —[6] така ти була гарна та пишна, неначе я покинув землю й перелетів у якийсь палац, чудно й чудово осяяний, про який оповідають у казках.

(За Іваном Нечуєм-Левицьким)

221 слово

Словничок

лисніти — сяяти, блищати

_______________________________
[1] —

[2] ,

[3] ,

[4] .

[5] .

[6] :