На кожному крилі городу росли кущі барвінку. Здавалось, що він і
зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалось його цупке,
зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря
ставало по-материнськи м'яким та лагідним, то барвінок зацвітав,
зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю, зацвітав
так, немов дитячі очі землі дивились на тебе довірливо. Баба гнівалась,
коли зривали барвінковий цвіт. Вона взагалі ніколи не могла примиритися
з тим, що квітку зривають. Хоч би яка ця квітка була — чи чорнобривці,
чи ружі, чи звичайнісінькі калачики, чи настурції, чи лісові дзвоники,
чи ромен. Тим більше її гнівало, коли хтось необережно збивав на городі
картопляний цвіт, коли хтось зривав цибулю зі стрілкою, яка згодом могла
б дати насіння, коли хтось виривав усю стеблину кропу, замість нащипати
дрібного листя. Тоді баба чорнішала, погляд ставав лихий, зіниці
ставали зеленими, вона бурчала про якесь каміння замість сердець, про
чиїсь хижі пазурі замість пальців. Тоді до баби ніхто не підступався, а
коли вже доводилося звертатись, то говорили такими вибачливими, єлейними
голосами, що найтвердіший віск міг розтанути, —[1] тільки баба ще довго не танула й не відходило її серце. (За Євгеном Гуцалом) 191 слово Словничокромен —народна назва ромашки ружа — троянда настурція — декоративна рослина з великими запашними квітками жовтогарячого кольору єлейний — який виражає нещирість, удавану лагідність _________________________ 1 ,
|