11. Київ - столиця України

            Коли мені кажуть "Київ", я бачу ДНіпро. Сточи на Володимирській гірці, я хвилююся над неосяжним простором, що відкривається моїм очам, і в мене таке відчуття, неначе я - птах, немовби лечу я, розпластавши руки-крилі.

            Колись наш пращур отак зупинився на Київській горі над Боричевим узвозом і теж зазнав, певне, отакого дивовижного почуття падіння-польоту й сподобав це місце. А може, вибрав він Київську гору тому, що з неї найліпше було виглядати червоні лодії, що йшли Дніпром, і чорні човники древлян, які спускалися Десною.

            Коли кажуть "Київ", я бачу загадкові кам’яні будинки, зелені скверики, горбаті вулички і широкі площі, Володимира й затінені липами вулиці Печерська, чарівні Солом’янку і Татарку.

            Коли кажуть "Київ", я бачу, як рано-вранці квапиться сучасний Київ на роботу в незліченні установи - цю неодмінну належність столиці. Є міста, у яких минуле більше, значиміше, ніж нинішність; є міста, що лише ждуть свого майбутнього. Київ гармонійно поєднує в собі всі три виміри часу. Київ вічно молодий, він в русі, у невпинних змінах.

(159 слів)