16. У Карпатах

Одне, що Богдану втішало, - це прогулняки лісом. Кожну вільну хвилину вона намагалася проводити в лісі, насоложуючись останніми темлими днями. Чула себе дитиною цього гірського краю. Відчувала глибоку спорідненість із любим серцю пралісом. Саме тут відчула вона небувалу повноту життя.

Саме звідси, з висоти Карпатських гір, змогла по-іншому поглянути на далекий тепер Київ, як не дивно, полюбити його. Звідси він бачився не новітнім Вавилоном, що вражав глибиною прірви, дно якої, здавалось, розчинилося в самій безодні між величчю своєю і вбогістю, а прекрасним, з дитинства вимріяним місто-лицарем, містом-воїном, над яким і досі витає дух могутнього Святослава. Навіть Зомкова гора, яка колись так розчарувала Богдану, виховувану на історичних романах, постала тепер перед внутрішнім її зором у непроминущому світлі слави Княжої доби. Дівчині було неймовірно хороше на душі від цього свого відкритя. Коли чуєш подих справжності, не можеш лукавити. Чим довше  блукала вона горами, тим більше, здавалося, світ довкола відкривав їй свою справжність.

Боглана зупинилася на вершечку Лисої скелі. Віднедавна це місце стало улюбленим.

(160 слів)