1. Наші предки Слов’яни - мовні і культурні нащадки стародавнього народу, який ми називаємо індоєвропейцями. Отже, історію України треба було б починати не з нашої сучасної території, а звідки-небудь із Малої Азії, степів Алтаю, Північного Причорномор’я чи іншого ареалу, де визначають нарешті лінгвісти й археологи прабатьківщину індоєвропейців. Можливий, щоправда, і дещо інший підхід, що його один із українських політичних діячів наївно, але виразно визначив фразою: "Ми жили тут вічно". Можна вважати, що ті, хто тут жив упродовж віків, ну хоча б з неоліту, і є "ми". Що таке взагалі взагалі в історії "ми"? До якої глибини віків, як далеко в часі правомірно говорити про народи-попередники "ми"? Що спільного у тих, хто обробляв українську землю примітивними мотиками тисячі років тому, з нами - сьогоднішніми жителями міст і сіл України? Єдиної для всіх випадків відповіді на це питання немає. Зміна населення може бути повною, супроводжуватися витісненням або винищенням корінних мешканців. Вона може бути частковою і супроводжуватися всиміляцією місцевого населення. Саме тому прагнення відшукати втрачених фізичних праотців має сенс. (160 слів)
