Уночі собор молодіє. Зморщок часу на ньому не видно_ він мовби повертається до тієї козацької молодості_ коли з комишини постав юним виквітом краси й уперше сяйнув у цих степах небесними півкулями своїх бань. Виник мов із легенди. Після зруйнування _ічі поверж_ні запорожці заснували монастир у цих місцях_ у плавнях_ тут вони постригались у ч_нці, брали до рук замість шабель книги _вятого Письма, чорною жалобою ряс прикривали буйно_червоні шаровари лицарів Запорожжя. І тоді було вирішено на їхній сумовитій раді збудувати собор_ щоб підні_я він у небо над цими плавнями_ що рибою кишать_ над степами_ де коні в_пасалися, щоб незломл_ний козацький дух жив у святій цій споруді. Але хто ж збудує_ хто сотворити зуміє? Підліток місцевий викликався_ тямковитий хлоп_як з очима великими_ як натхнення. _Благословіть!_ _ і зник у плавнях. Три доби його не було_ потім повернувся до товариства й долоні тримав собор, зробл_ний із стеблин комишу. Розповідав_ нібито собор уві сні йому наснився. Козацька рада_ оглянувши пробу комишеву_ схвалила_ "Воздвигнемо!" І засяяли відтоді блаки_ю кулясті бані собору над плавнями_ над цим білим світом дніпровським.
