У народних піснях і легендах отак поетично визначалися родичі запорожця: Великий Луг - батько, Січ - мати, шабля - дружина, кінь - вірний товариш. Тобто все його життя від самісінького народження пов'язувалося з атрибутами козацької вольниці. У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизане все життя Січі. Відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький писав: "З природних якостей, властивих справжньому козакові, відзначались уміння майстерно розповідати, підмічати смішні риси в інщих і передавати їх у жартівливому тоні". Цією рисою запорозьких козаків частково пояснюються й дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, які приходили на Січ: Непийпиво, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст тощо. Людину малого зросту вони, жартуючи, називали Махинею, великого зросту - Малютою, шибеника - Святошею. Хто в них спалив курінь, той - Палій, а хто подібний на перепічку, той - Корж. Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, із самого себе, завжди охоче кепкувати із товариша. І це був сміх вільної людини, бо, як відомо, раби й пригноблені не вельми охочі до сміху.
