Відомо, що мова кожного народу - явище давнє, її коріння сягає в доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим наслідком матеріальної й духовної діяльності багатьох поколінь, а кожне створене слово - це символ сформованої ідеї, витвореної у великих зусиллях людини проникнути у світ природи,у саму себе. Всесвітньо відомий мовознавець Вільгельм фон Гумбольт зазначав: "У мові - дух нації". Справді, національна мова - це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, а одночасно й здобуток культури всього людства, бо кожна мова доповнює іншу, а разом вони - витвір світового колективного людського розуму. Мова й пісня - дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, аніж свої кордони. Втративши кордон чи державність, народ завжди має можливість їх відновити, а мови не відновить ніколи: вона втратиться на віки вічні. Її цінність немає з чим порівнювати, їй не можна прищепити чуже серце, уселити чужу душу. Силою примушувати народ зрікатися рідної мови - найбільший злочин.
