Полтавська фортеця На
правому високому березі річки Ворскли , на межі Дикого поля у 1608 році
засновано фортецю в Полтаві. Земляними валами, ровом і частоколом було
украплено трикутний у плані мис, що і тепер є у центральній частині
міста. На куті мису, там, де нині стоїть Ротонда дружби народів, був
великий бастіон підковоподібного плану. Вірогідно, найвідповідальніші
ділянки були підсилені рубленими баштами. В’їзна брама була там, де вулиця Жовтнева виходить на площу Леніна. Після Переяславської угоди Полтавській фортеці надається великого значення.Під час облоги Полтави шведською армією фортеця мала досить
розвинену систему укріплень близьку до бастіонної, у вигляді
неправильного полігона Дещо витягнутого з півдня на північ. Вона мала
п’ять в’їзних брам : Київську, Спаську, Мазурівську, Подільську та
Кирилівську. Уздовж схилів яру ще зберігалися рештки первісних украплень
1609 р. Захисники Полтави 1709 року поновили цю лінію
оборони. Лінія укріплень одночасно правила й за греблю, яка перегачувала
річку Полтавку, так що у фортеці утворився став, який був джерелом води
під час облоги. Усі вежі були дерев’яними, рубленими, чотиригранними,
невисокими, з наметовими покрівлями. Під час облоги укріплення значно
поруйновано. У наступні роки бастіон зазнав змін, був реконструйований,
але поступово руйнувався. У 1817 році за розпорядженням
генерал-губернатора вали розкопали, рови засипали і на їх місці проклали бульвари. У контексті Північної війни Кульмінаційним
моментом Північної війни (1700- 1721), що розпочалася на берегах
далекої Балтики і розігрувала карту панування та сфер впливу в Європі
межи Московією і Швецією , стали 1708-1709 роки в Україні, що мали
далекосяжні наслідки для самої України, так і для Швеції та
Росії, а водночас, для всієї Європи. Європейські часописи початку 18
століття завидніли назвами міст і містечок України досі мало відомих, а
то й не знаних : Батурин, Гадяч, Полтава, Ромни. Через Полтаву проходив шлях з України у Крим, одночасно вона була на шляху від розташування шведів у Запорозьку Січ та Польщу. Коридор на південь від Гадяча – до Полтави
і далі вниз по Ворсклі, до її впадіння у Дніпро, де були запорозькі
переправи, стане районом бойових дій з лютого 1709 року до Полтавської
битви, районом, де схрестяться востаннє в Україні московські та шведські
сили, районом, панування над яким вирішувало хід усієї Північної війни. (за Ю.Волошиним) Іван Мазепа Майбутній
гетьман народився у 1639 році у вельможній українській родині
Мазеп-Калединських. Відповідно до походження він здобув досить високу
освіту – спочатку навчався в Києво-Могилянському колегіумі, потім у
Варшаві, слухав курси в університетах Німеччини, Італії, Франції,
Нідерландів. Завдяки цьому Мазепа володів кількома мовами, добре знав
артилерійську справу, писав вірші, розумівся на літературі й мистецтві.
Деякий час виконував дипломатичні доручення на службі польського короля,
був посланцем у Козацькій Україні.Як ревний покровитель православ’я Мазепа значну
частину власних прибутків віддавав на спорудження чудових церков та
монастирів. Вони оздоблювалися в пишному стилі козацького бароко, який
часто називали на честь гетьмана, мазепинським. Гетьман відновив
Києво-Печерську лавру, оточив її великим кам’яним муром, поставив Святу
браму, відбудував собор Святої Софії, збудував церкву Святого Миколая в
Миколаївському монастирі та величезну церкву Вознесіння в Переяславі.
Піклувався він і про розвиток освіти в Україні. Прагнучи, „щоб
українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися
благами освіти”, Мазепа заснував чимало шкіл і друкарень, сприяв
спорудженню нових корпусів Києво-Могилянської академії (цього статусу
вона набула в 1709 році), яка з часом теж стала називатися
Могилянсько-Мазепинською.Проте значна частина населення Лівобережжя вбачала в Мазепі , передусім, вірного прихильника російського царизму. Оскільки
українським військам довелося брати участь у російських походах проти
Туреччини і проти Кримського ханства, що спричинило значні втрати серед
людей України, запорожці називали гетьмана „вітчимом України”. Ще більш
невдоволені ним були селяни, які нічим не здобріли за його правління. Редути російської армії У
загальному плані розгрому шведської армії під Полтавою велике місце
було відведене інженерній підготовці поля бою. За день до Полтавської
битви, 26 червня 1709 року на прогалині між Будищанським та Яківчанським лісами було
побудовано редути – фортифікаційні споруди, розташовані буквою „Т”.
Редут – замкнуте чотирикутне земляне укріплення для кругової оборони, що
складалося із земляного валу висотою три метри та зовнішнього рову
глибиною 2,5 метра. Кожен бік мав довжину 50 метрів, віддаль між
редутами дорівнювала дальності польоту кулі і становила
300 кроків. Під час авангардного бою редути утруднювали наступ шведів,
примушували їх атакувати окремі укріплення, що приводило до розладнання
лінійної системи, завдавало великих втрат ворогові. Така система оборони
вперше була використана під час Полтавської битви.У 1909 році на місці колишніх редутів було встановлено 10 обелісків. Пам’ятник Слави У
центрі Корпусного парку, на місці, де 28 червня 1709 року , на другий
день після Полтавської битви, відбулася зустріч хоробрих захисників
Полтави з російською армією, стоїть пам’ятник Слави, що знаменує велич
перемоги над шведами в Полтавській битві. Споруджено його на кошти
жителів міста й навколишніх сіл за проектом професора
Академії мистецтв Тома де Томона до 100-річчя історичної баталії.
Здійснював будівництво відомий архітектор Михайло Андрійович Амвросимов,
а загальна вартість монумента становила понад сто п’ятдесят тисяч
карбованців. Пам’ятник Слави – чавунна колона на гранітному
постаменті, що стоїть на ступінчатій основі у формі чотирикутного
бастіону, в основу якого вмонтовано 18 гармат, 10 із яких із Полтавської
фортеці. Верхня площина огороджена чавунною граткою, декоративні стояки якої виконано у вигляді вкладених у піхви мечів, обернених клинком
до землі, що символізувало завершення військових дій. Грані постаменту
прикрашають горельєфні бронзові композиції з римською військовою
атрибутикою. З обох боків композиції – великі бронзові кільця у вигляді
змій, що тримають себе за хвіст. „Кільце повернення” – алегорія вічності
і повторюваності світу. Колону увінчує вилитий з бронзи та вкритий
золотом орел з блискавками у кігтях та лавровим вінком у дзьобі, обернений у бік поля Полтавської битви.Разом
із забудовою Круглої площі пам’ятник є ідейною і містобудівною
домінантою Полтави, утворює довершений ансамбль доби російського
класицизму. Спаська площа За переказами, на площі поблизу Спаської церкви під час облоги Полтавської фортеці шведами у червні 1709 року мужні захисники дали клятву не здаватися ворогові,
битися до останньої краплі крові. Колись саме тут був обраний
полковником Полтавського полку Мартин Пушкар – активний учасник
національно-визвольної війни українського народу 1648-54 років,
сподвижник Богдана Хмельницького. Цю церкву як тимчасову збудували у
1704 році на місці Преображенської, що була знищена пожежею. Після
Полтавської битви тут відбувся молебен, на якому був
присутній Петро І. На площі біля церкви поховали загиблих захисників
фортеці. У цьому храмі зберігалося чимало старовинних книжок, серед
яких, зокрема, євангелія друку 1644 року та цінні ікони. У ті часи
церква була дерев’яною, потім над нею звели мурований футляр у вигляді
однобанної церкви, а перед входом спорудили двохярусну дзвіницю.
Територія навколо храму була обведена огорожею з мурованими стовпчиками і
кованими гратками. Змінювалися часи, зазнавала змін і святиня, яка
сьогодні повертає полтавцям віру і традиції. Пам’ятник захисникам Полтави Пам’ятник
захисникам Полтави та коменданту фортеці Олексію Степановичу Келіну у
Полтаві відкрито в день 200-річчя Полтавської битви - 27 червня 1909
року. Стоїть він недалеко від колишніх Мазурівських воріт, там, де
відбувалися найжорстокіші штурми шведів, на місці четвертого бастіону
Полтавської фортеці. На гранітному обеліску, встановленому на
постаменті, - бронзовий герб Полтави. Біля підніжжя – бронзова фігура
розлюченого лева –емблема героїчного захисту, на постаменті – дошки з
меморіальними написами. До 1918 року пам’ятник ще й увінчувала бронзова
скульптура двоголового орла. У період німецько-фашистської окупації
бронзові деталі було вивезено до Німеччини, а пізніше заново відлиті в Ленінграді і встановлені, збільшено і висоту пам’ятника. Огорожа складається з куль-ядер, які з’єднані між собою ланцюгом. Пам’ятники шведам Пам’ятник
шведам від шведів знаходиться на віддалі трьох кілометрів на північ від
братської могили російських воїнів, праворуч Зінківського шосе. Обеліск привезений зі Швеції у 1909 році і встановлений на місці, де, за переказами, було поховано близько дев’яти тисяч шведських воїнів, загиблих у Полтавській битві. Гранітна брила на невисокому пагорбі з
меморіальними написами російською і шведською мовами має висоту 6
метрів. Навколо пам’ятника залізний ланцюг, що підтримується гранітними
тумбами. Пам’ятник шведам від росіян споруджений
на полі Полтавської битви в 1909 році. Він має форму усіченої гранітної
піраміди, яка увінчана масивним гранітним хрестом на постаменті,
загальна висота якого дев’ять метрів. На площинах вміщені бронзові дошки
, де також містяться написи двома мовами. Дванадцять гранітних
стовпчиків, з’єднані ланцюгами, огороджують цю споруду.
|
