Мовні права й обов`язки громадян України - 19 Листопада 2009 - Матеріали для творів - Правила української мови
Неділя, 11.12.2016, 01:19

\

Матеріали для творів

Головна » 2009 » Листопад » 19 » Мовні права й обов`язки громадян України
10:22
Мовні права й обов`язки громадян України

Мовні права й обов`язки громадян України

Ти весь у слові, як у сповиткові,
З колиски до калини при горбі™
І вже коли ти помиливсь у слові,
Вважай, що помилився у собі.
Б. Олійник

Чому ми знову й знову звертаємося до проблеми мовної ситуації в Україні? Бо ця проблема склалася історично, а розв'язувати її доведеться саме нам. І поставитися до цього завдання слід украй серйозно.
У наш час якось стало дуже популярно й престижно кричати з усіх трибун про українську самобутність, про співучу українську мову, про чудову українську культуру. Більшість політиків та громадських діячів вважають за потрібне говорити українською, при цьому нещадно її калічачи, але ж називають вони себе носіями української культури й людьми, що пропагують українське слово. Та й рядові носії мови нерідко говорять шаблонні фрази про ставлення до рідної мови, навіть не розуміючи їхнього змісту, але усвідомлюючи, що так треба.
А чому ж в Україні так сталося? Чому саме ця мова, що займає місце в світі за милозвучністю, потрапила в таке гноблене ставовище? А втім раніше, коли всюди по рідній країні українця вборонили користуватися своєю мовою, коли викинули з алфавіту навіть притаманну українській мові літеру «ґ», народ наш не зламався. Наші друкарні продовжували видавати книжки, майже нелегально, інколи за кордоном, бо в Україні цього не дозволяла цензура. Українці співали своїх пісень. Українці піднімалися на боротьбу, захищаючи свою культуру і мову і в ХУІІІ, і в XIX, і навіть у XX столітті. А навіщо? Невже так багато крові та сліз було пролито марно? Невже усі ці століття ми боролися для того, щоб, отримавши у 1991 році незалежність, викинути, як непотріб, те, що відрізняє нас від інших народів, робить самостійною нацією, самими собою, — нашу рідну українську мову?
Ви можете звинуватити мене у скептицизмі, у тому, що я згущую фарби. Однак я аж ніяк не перебільшую: ситуація зі стату- сом української мови в Україні справляє досить негативне враження. І причина цього, на мою думку, у тому, що лише одиниці знають Закон України «Про мови в Українській РСР», а ще менше дотримуються його настанов.
Виданий Верховною Радою УРСР ще у часи існування Радянського Союзу, у 1989 році, цей закон ще й до сьогодні виступає основним документом, що регулює мовні права й обов'язки громадян нашої держави. Відкриваємо цей документ і читаємо: «Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу...» Статус державної мови передбачає, безперечно, знання цієї мови усіма громадянами держави. А отже, усі ми за цим законом маємо певні мовні права й обов'язки. Вони дуже прості, але виконати їх нам чомусь нерідко буває дуже складно. А ми ж повинні усього-навсього спілкуватися українською в усіх сферах свого життя, писати нею, вживати у громадських установах.
Ніколи не повірю, що це дуже важко для представника по-справжньому творчої та інтелектуальної нації. Однак спостерігаємо цілий ряд випадків, коли основний мовний Закон не виконується: від повсякденного спілкування до побутування мови у галузі науки, освіти, судочинства тощо. А всього ж тільки й треба більше уваги приділяти вивченню державної мови, культури у закладах освіти, прищеплювати любов до рідного слова. І тоді не буде волань про насильну українізацію, про «утиски прав російськомовного населення», а буде лише повага до інших мов, носії яких живуть на території України.
Адже за тим же Законом громадяни України мають і таке основне право: «Громадянам Української РСР гарантується право користуватися своєю національною мовою або будь-якою іншою мовою».
До речі, ті політики, які й сьогодні кричать про надання російській мові статусу державної, тим самим виявляють незнання законів. Адже Закон про мови гарантує вільне використання будь- якої національної мови у різних галузях суспільного життя нарівні з українською «у місцях проживання більшості громадян інших національностей». Отож нема за що боротися, панове політики: російську мову, як і ряд інших, ніхто в Україні не забороняв і не заборонятиме!
Звісно, тут може постати інше питання: а якщо в Україні можна застосовувати для спілкування будь-яку мову, навіщо ж росіянам, татарам, грекам та представникам інших народів вивчати українську? Напевне, це необхідно тому, що кожна людина, яка має статус громадянина України, повинна любити і шанувати мову тієї країни, яка дала їй прихисток, сприйняла її як свою дитину, дала хліб і дах над головою, права, якими зовсім не соромляться користуватися всі ті, хто зі зневагою відгукується про українську мову. Без опанування мови людина не може бути справжнім громадянином. І всі наші мовні обов'язки можна звести до одного: оберігати, плекати рідне слово.
Чомусь зараз пригадалася одна яскрава картина з мого дитинства. Я у бабусі в селі. Чорнява дівчина сидить на березі річки, її ноги ритмічно хлюпочуть по воді, вона співає: «... і рушник вишиваний на щастя, на долю дала». Якщо рядки цієї пісні хоч трохи вам до душі, то не все так погано у нашому житті. У нас є надія. Надія на те, що відновимо свою пам'ять, у якій десь глибоко схована любов до мови, що протягом століть допомагала зберігати гідність, вистояти попри все.

Переглядів: 2110 | Додав: denike | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Правила
Пошук
Реклама
Порадити наш сайт

Опитування
На якій мові Ви розмовляєте в повсякденному житті?
Всього відповідей: 3653
Вхід
Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0
Календар
«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30