Багато років Україна перебувала під владою різних держав, які всіляко перешкоджали вільному розвитку української національної культури, у тому числі мистецтва і науки. Тож не дивно, що сьогодні ми все ще отримуємо наслідки того негативного стану, в якому наша держава знаходилася протягом дуже тривалого періоду. Україна уже чимало рокіз є незалежною, однак якщо для окремої людини 10—15 років — це серозний період життя, то для цілої держави — це дрібничка в рамках історії. Держава за такий короткий час не може перебудуватися докорінно.
Російська імперія, а потім і Радянський Союз докладали всі сили для розвитку російської науки, а тому усі найкращі здобутки українців у галузі науки, мистецтва автоматично зараховувались як досягнення великої Росії або великого СРСР. Найкращі українські вчені переїздили до Москви, саме там засновувались найвідоміші НДІ.
І тому на уламках СРСР Україна залишилася фактично без наукового потенціалу. А ті, хто ще намагався розвивати вітчизняну науку, майже всі повиїжджали за кордон, туди, де для вчених створено найкращі умови для роботи, де вони отримують зарплатню, яка відповідає їх науковому рівню. Імена наших учених, на жаль, невідомі у світі, і великого внеску у розвиток світової науки та сучасних технологій Україна поки що не робить, та це тільки тому, що мусить піднімати свій технічний потенціал з руїн.
Я розумію, що на мою адресу можуть бути звернені звинувачення у песимізмі, у намаганні відобразити дійсність чорними фарбами. Однак нехай тоді мені доведуть протилежне. Чому ім'я Білла Гейтса є синонімом багатства й добробуту, а жодного виходця з України ніхто не називає комп'ютерним генієм? Щоправда, якийсь молодий хлопець в України «прославився» на весь світ тим, що майстерно зламував комп'ютерні паролі, залізаючи у будь-які бази даних... На хлопця чекає суд. От якби його талант та на службу Батьківщині!
Ми нерідко чуємо і читаємо про успіхи закордонних генетиків, які то клонують овечку Доллі, то намагаються клонувати людину, то завдяки генній інженерії винаходять ліки від найстрашніших хвороб. Однак нічого не знаємо про досягнення українських генетиків. Може, ця проблема має корені ще в часах Радянського Союзу, коли та сама генетика була оголошена «продажною дівкою імперіалізму», і тому спадкоємці радянських вчених і до сьогодні не можуть оговтатися від того кроку назад? А може, як не дивно, такий розвиток все-таки існує, просто ми про нього нічого не знаємо? Може досягненнями нашої науки ае цікавиться ні уряд, ні преса?
Так чи інакше, а хотілося б, щоб наша українська наука розвивалася і вдосконалювалася, як це було, скажімо, у XIX столітті. Адже ми знаємо, що, незважаючи на несприятливі умови (а може, і всупереч їм), у той час наша культура зазнала свого відродження. У багатьох країнах відомі були прізвища Кістяковських і Ковалевських — династії вчених у різних галузях науки. А західноукраїнський фізик Іван Пулюй відкрив те випромінювання, яке зараз називають рентгенівським, раніше від Рентгена, однак не запатентував. І тому весь світ говорить про «рентгенівське», а не «пулюївське» випромі нювання. Виходцями з України були також біологи І. Сєченов та І. Мечников.
А хто пам'ятає нашого чи не найпершого вченого — Юрія Дрогобича, який народився у XV столітті в місті Дрогобичі і майже все життя працював викладачем Краківського та Болонського університетів? Він вивчав асторономію та астрологію, писав наукові трактати, і його книга «Прогностична оцінка 1483 року» була першою друкованою книжкою українського вченого і письменника. Юрій Дрогобич вперше визначив географічні координати багатьох міст Європи, у тому числі Києва, Кракова та інших, і з великою гордістю він заявляв про свою національну приналежність, пишучи, що є русином.
А хто пам'ятає, що у XVIII столітті вчені з України, викладачі Києво-Могилянської академії виїхали у Москву на запрошення Петра І і піднімали, а фактично створювали, російську науку? Ні, всі говорять про те, що Петро І «прорубав вікно у Європу», і всі забувають про українських фахівців.
Нам, українцям, є чим пишатися, і тепер у XXI столітті ми повинні зрозуміти, що ми — інтелектуальна та обдарована нація, здатна багато на що.
Отож, як бачимо, нашим науковцям є на кого рівнятися. І дуже хочеться вірити, що серед сучасних українських вчених наявні не менш великі постаті, просто вони ще не відомі усьому світові. Хочеться вірити, що рано чи пізно Україна стане високорозвиненою інтелектуальною державою.